Розділ «Частина третя Ванда»

– Закуриш?

– Не відмовлюсь.

Максим пригостився щедро порізаним самосадним тютюном, до якого вже встиг звикнути. Затягнувся, пускаючи дим убік.

– Для цього кликав?

– А хоч би й на перекур.

– Але ж не на перекур, пане хорунжий.

– То є правда, – кивнув Хмара й відразу перейшов до справи, запитавши руба: – Ти з нами тепер чи як?

– Ніби лишився, – сказавши так, Коломієць тут же виправився: – Тобто, ви самі лишили мене в загоні. Значить, довіряєте.

– Спробував би втекти – не вийшло б.

– І це я чудово знаю, Хмаро.

– Тому й не пробував?

– Не хотів.

Їхні погляди зустрілися. Максим не витримав першим, відвів очі, зробив нову затяжку.

– Чого не схотів? З нами бути вирішив? – тиснув Хмара.

– Слухай, а може так: я сам по собі. Не з вами, не з ними – ні з ким.

– Ніби мудрий. А такий дурний, прости Господи.

– Чого це?

– Війна. Навіть як сильно захочеш сам по собі триматися, нічого в тебе не вийде. З кимось однак мусиш бути. Здоровий сильний чоловік, умієш стріляти, даєш собі раду. До німаків зібрався?

– Ти, Хмаро, сам у це віриш?

– Не вірю, – легко погодився хорунжий. – Тоді, виходить, до совіцьких. Вони тобі наче свої… Чи вже ні?