Розділ «Святослав Ольшенко-Вільха»

Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.

– Мрі, кохана Мрі! – крикнув Марко, коли зрівнялась із ним, – не пізнаєш? Я Марко!..

Та Мрі пройшла мимо, всміхаючись солодко до свого Марка.

– Мрі, зажди, зажди, хочу… – розпачливо кликнув та озирнувся…

Позаду нього не було нікого. Тільки велика фіолетова тінь сягала аж до його стіп.

Марко з божевільним криком кинувся бігти в тому напрямі, куди йшла Мрі. Люди боязко розступилися перед ним. А він, похилений важко вперед, біг непритомно і викрикував якісь незрозумілі згуки. Перед собою бачив тільки цю фіолетову тінь, що мерехтіла поперед нього. Біг довго-довго…

Зупинився за містом ген далеко, над рікою. Не стало фіолетової тіни. Кудись пропала. Жовті, весняні води, клуб’ячись, ринули швидко вперед. Гриміли в береги настирливо та дико.

Побачив… Так, побачив на другому березі виразнісінько знову свою Мрі. Звернена обличчям до нього, робила долонями якісь знаки. Кликала до себе.

Пішов. Не здригався від холодної води. Була для нього тепла. А коли вже сягала йому до уст, побачив свою Мрі над собою. Сміялася до нього переливно. Шепотіла щось ніжно, тихо.

Було спокійно та добре. Світилися притьмлено далекі вогні. Дзвонило у срібні дзвоники надвечір’я…


Рудий кіт


– Тих кільканадцять літ, що лягли між нами, поки ми не бачились, принесли мені багато-багато нового… може, аж надто… Доводилося чимало і скитатися по світі, пізнавати нових людей, придивитись до їх життя, зживатись із ними. Прага, Відень, Ґрац, Берлін… Сюди і туди, і все на те тільки, щоб знову вернутися сюди!

Сидір замовк. Його висока, кремезна постать, сперта на роздертому громом стовбурі сосни, видавалася ще вищою і сильнішою. Тільки бліде обличчя і заціплені вуста казали про якесь болісне переживання.

– Одного, бач, не розумію в тебе! – почав Мирон. – Із твоїх слів виходить, що ти жалкуєш того, що вернувся зі світа знову сюди… Чому?… Я теж Німеччину та Італію об’їхав і нітрохи мені не жаль, що знову тут опинився. Кажуть, що актори – цигани. Ні, це брехня! Я знаю по собі. Тягнуло чоловіка у світ, та ще дужче тягнуло назад додому… Згадав я, що хотів тебе запитати про те, як ти влаштував своє життя. Чував я, що ти одружився. Вибач, що, може, я влізливий, але вдома у тебе я не бачив дружини.

Сидір стояв заслуханий у ліс. Обличчя його помітно оживилося. Зникла на хвилину ця брижка болю біля вуст. Очі загорілися дивно живо. Дивився довго на свого друга, що споглядав у його сторону. Миттю оживлення його щезло. Був знову, як раніше: холодний, без огню у сірих очах, великий, як роздерта громом сосна.

– Не в цьому річ, – почав поволі. – Може, і тягнуло вертатись у край, тягнуло так, як собаку на лови. Ти це знаєш. Ти їздив… Розумієш… Цю шалену, божевільну ностальгію знають тільки ті, що далеко від краю… Та воно в мене тепер таке все поплутане, пошматоване. Годі тобі, друже, розказати… годі… може, колись иньшим разом.

У лісі стояла глибока тиша, тільки десь у верховіттях дерев заплутувався вітер і дико вигравав свої пронизливі мелодії… Гудіння височенних сосон налітало придушено в тишу лісу і каламутило її, наче голосні кроки в самотній святині.

Сосни гуділи, і було чомусь смутно.

Швидко спинаючись верхами дерев, мчала буря.

– Ходімо в хату, – поспішно кинув Мирон. – Буря йде!

Сидір здивовано глянув на нього і мовчки подався за ним. Прислухався до шуму сосон, розпізнавав кожен їх шепіт, наче не хотів розставатися з ними…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Святослав Ольшенко-Вільха“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи