TextBook – Не мусить! Не треба! Не хочу! Ти не… – і, дико затискаючи п’ястуки, не докінчив.
Мрі всміхнулася блідо. В синіх очах її заясніла іскорка вогню, що потухав.
– Ти знаєш сам, що це… Сухоти… І лікарі сказали це давно! Не можна ж попадати в розпуку!
– Ні-ні, це брехня! Вони всі ідіоти!.. Ти… ти не… помреш!..
Почав жагуче цілувати її тонкі бліді, мов з воску, пальці. Мовчали довго. Мрі закрила очі й гладила Маркове волосся.
– …Була в мене сьогодні вранці Вона, – почала шепотом. – Прийшла нечутно з-за вікна, з саду…
Марко зірвався, як шалений.
– Вона?… Хто?… При тобі я ввесь час! Мрі, ти маєш гарячку!
– Ні, ні, стривай! – хитнула головою. – Прийшла до мене й кивала пальцем – кликала мене…
– Мрі, так не можна! Тобі це снилось! – страхітливо перебив.
– Ні, вона була! Отака старенька бабуся у фіолетовій сукні… Принесла зі собою запах далеких морів і країн… Дивилася на мене так ласкаво… і кивала пальцем… Щось шепотіла, та вітер заглушив її слова!..
У голосі Мрі пробивалася певність. Не було в ньому ніякого сліду гарячки. Марка прошив моторошний холод. Хотів перечити, переконувати – не міг…
– Ах, як важко кидати мені тебе… як важко!.. та що ж… – гризький кашель бухав з її грудей. Сухо заходячись, рвала свої легені. Марко злякано кинувся до неї.
– От, бачиш! Тут уже нічого немає, – вказала на груди. – Тут тільки пустка!.. Піду від тебе геть. Назавжди… Будуть іти нові весни та осені… будуть цвисти дерева та квіти – а мене вже не буде. Буду в землі… Гнити… уся, вся зогнию…
– Мрі, кохана Мрі, не можна! Мовчи! Благаю – мовчи!.. Ти будеш зо мною… Навіки. Не дам тебе нікому!.. Ти будеш завжди моя!.. – розпачливо, хрипко кидав Марко.
– Мар, положи свою голову ось тут, на груди… нехай мені здається, що все є добре… як передше…
Марко легенько поклав голову. Засунула в його волосся свої холодні пальці і, сльозаво задивлена у весну за вікном, всміхалася тихо й смутно…
Яблуні стукали в шибки…
Вертався із цвинтаря. Поламаний, прибитий, без однієї думки. Хитаючись, мов тінь пияка, проходив провулками міста.
Здавалося, що був на похороні когось далекого, чужого. Прощав того чужого без співчуття, зовсім бездумно… Ледве волік за собою важенні ноги. Поспішав чомусь, щоб не спізнитись додому, бо там чекає Мрі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Святослав Ольшенко-Вільха“ на сторінці 2. Приємного читання.