– А я хочу, щоб ти пішов.
– Не піду.
– А я ж тебе прошу. Троячку дам. Калача у Гиси купиш.
– Сам їж.
– Злякався!
Товариші засміялись.
– Зовсім ні. Не хочеться.
– Не хочеться, – передражнив його Степан, – бо боїшся, щоб не вхопило.
– Сам ти боїшся!
– Я?! Чого? А ти боїшся. По тобі видно, що боїшся. Хоробрий же ти, Петро, як я бачу, дуже хоробрий… На язиці в тебе нічого нема, ніякого страху, а як до діла приходиться, то і страх звідкись береться.
– Та що йому тепер, – підхопив Іван. – Глянь, як накрився. Для нього тепер нема ніяких страхів.
– Для нього і замчиська, певне, нема. Петре, га, Петре, скажи-но, чи то правда люди кажуть, що замчисько ніби на горі стоїть, чи, може, брешуть?
Петро мовчав, товариші продовжували його під’юджувати.
– Я знаю, чого він такий безбоязний. Бо його мати як вродила, то в ночовках або в кориті плавати заставляла, та весел не давала, – сказав Іван і на всю губу засміявся зі свого дотепу.
– А я чув, що за пазухою до п’ятого року держала.
– Та й тепер держить.
– Петре, га, Петре, а скажи-но, чи тепло у матері за пазухою сидіти?
– Ну, він тепер за пазухою не сидить. То колись було. Він в закуток тепер лазить, там і спить.
– Бо він тепер, – треба таки сказати правду, – великий став!
– Еге, я чув, мати його хутко оженить. Тільки дівки ніяк не підбере…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Федот Кудринський“ на сторінці 5. Приємного читання.