Розділ «Частина 2 Дім на краю вічності»

Вона зобразила подив:

— Не хочу затягувати цей спектакль? Що в цьому поганого?

Випустіть звідси.

— Страх примушує поспішати, поспіх — заважає тверезо мислити. Потребуємо сил, для того, що робитимемо. А ні в тебе, ні в мене їх не лишилося. Не в твоїх інтересах такий варіант. Хіба не розумієш?

Тіло мимоволі напружилося.

Коридор.

Навіть він ховається за слова. Легше робити, ніж говорити. Всі брешуть, не договорюють, ховаються за масками. Всі. Окрім речей. «Простих речей», — виправила себе. Хіба брехатиме ешафот? Меч? Виконуватимуть своє призначення. Хіба брехатимуть рухи цього чоловіка, якого вона навіть подумки боялася назвати призначеним йому іменем? А отже, й вона співучасниця змови. Навіть якщо так, хотіла знати правду. А якщо знову зав’яжуть очі? Страшно. Знову буде брехня. Не хотіла вмирати в брехні. Хотіла бачити, а не мацати пальцями темряву. Відчула, він намагається проникнути в її думки. Немов принюхується до повітря.

Як вибратися з лабіринту?

— Про що думаєш? — спитав напряму, розуміючи, що вона вловила вторгнення.

Не дай йому відчути!

— Думаю про те… намагаюся запитати себе, чому всі брешуть у настільки прозорій ситуації? І ще боюся, що знову зав’яжеш мені очі, — видихнула вона.

Де ти..?

— Так простіше, — відповів він чи то на перше, чи то на друге питання.

Ховайся!

Вирішила піти далі:

— Хіба складно відрубати людині голову?

Куди повертати далі?

Шия напружилася.

Він замислився.

— Навіть людині непросто. Але — легше. Навіть людина стає трохи проклятою, коли мусить вийти на ешафот. Тому зав’язують очі. Майже завжди зав’язували. Щоб людина не так боялася. І щоб біди не накоїла. Але це людина. З «проклятими» значно складніше. Можу не зав’язувати, якщо тобі простіше все бачити. Хіба найостаннішої миті перед ударом сама зрозумієш, що це на краще. Скажеш, коли вирішиш. Декому легше не бачити того, чим їх позбавлятимуть життя. А стосовно брехні, можу висловитися ясніше, хоча й досі намагався щадити твої відчуття. Думав — так легше. Мене страшенно виснажило те, що був змушений, так, змушений з тобою робити. Сумніваюся, чи вдасться завдати точного удару. Тоді одним ударом усе не обмежиться. Уявляєш, цей біль? Думаю, тобі вистачить і того, що встигнеш відчути.