Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Але не відвертайся, а вжахни

Мій дух, що потемнів на безджереллі;

Яви в пречистих пелюстках морелі

Золу й морозне сяйво сивини.

Я затремчу в передчутті сумному,

Побачивши за обрієм біду,

Немов далеку блискавку без грому.

Але в твої обійми я впаду

І за тобою радісно піду

Назустріч бурі — в сяючу содому.

1973-1977

Я мріяв, щоб мене любила ти, як мати,

Знімала біль з мого гарячого чола,

Над бурями життя веселкою цвіла,

Щоб рани поглядом уміла бинтувати.

І ти чинила так, але чому — не знати —

Від жалощів твоїх мій дух згоряв дотла;

Вже краще б ти мене вжалила, як бджола,

Ніж мала б жалістю жало чуже виймати.

Не сотвори мене з моїх дитячих мрій,