Розділ 10 На порозі Вічності

— Я теж вважаю, що тут не все чисто, — зауважила моя дружина. — Адже ви могли обрати для своєї викладацької діяльності якесь інше місто, іншу країну. В Києві, звісно, непоганий університет, проте не можна сказати, що він аж надто престижний. Ви могли знайти і значно…

— Не в тім річ, — перебив її регент. — Якраз у цьому нічого дивного немає. Я просто скористався з того, що було напохваті. З 1986-го року, тобто з часів Чорнобильського Прориву, земна штаб-квартира Інквізиції розміщується в Києві. Чорнобиль досі залишається найвразливішою точкою Основи. Мене насторожує інше. Зазвичай ґрафік річних вахт на Основі складає Вища Рада Інквізиції, а потім передає його на затвердження верховному королю. Однак на поточне десятиріччя його повністю склав сам Метр… гм, мушу визнати, тоді я сприйняв це як належне, хоча випадок був безпрецедентний. Далі. Познайомившися з вами, я нікому не повідомив про свою знахідку — за винятком Метра, певна річ. На тій лекції, коли ви бачили його, він був присутній через вас.

— Хотів подивитися на мене?

— Атож. І само по собі це нормально — такий рідкісний дар заслуговував на увагу з боку Великого. А після лекції Метр сказав, що вам треба дати спокій років на п’ять-шість, мовляв, ви ще не дозріли для пробудження дару.

— Ага…

— І уявіть собі, я беззастережно повірив йому. Відтоді я вже не цікавився вами і зовсім не здивувався, коли ви перестали ходити на мої лекції. Ба навіть майже забув про ваше існування.

— А я уникала зустрічей з вами, — зізналася Інна. — Не знаю чому… Втім, тепер здогадуюсь. Але не розумію — навіщо.

Ференц Карой знизав плечима:

— Я теж не розумію. Хоча, можливо, Метр збирався сам узятися за ваше навчання. Можливо навіть, у майбутньому хотів передати вам свою частку Вселенського Духу…

На ці слова я зіщулився. Інна здригнулась. А регент понуро кивнув:

— Чудово вас розумію, молоді люди. Скажу відверто: коли Метр пішов з земного життя, так і не передавши мені своєї частки Духу, у мене наче гора з плечей упала. Я людина, і не хочу втрачати своєї людськості. Власне, як і ви, як і решта людей. Напевно, Метр збагнув це, відмовився від своїх планів і пішов у Безмежність… От тоді й почав діяти кіт. Він розшукав вас, Інно, потім вас, Владиславе, м’яко пробудив ваш дар, після чого переніс обох на Ланс-Оелі, в замкнений світ Контр-Основи, куди шлях для нечисті перекритий. У принципі, Ланс-Оелі ідеальне місце для навчання чаклунів-початківців у Нічиї Літа, я вже давно накинув на нього оком, а років п’ятнадцять тому запропонував на розгляд Вищої Ради план облаштування там підготовчого центру. Одначе Метр наклав на нього своє вето і наказав мені ні в якому разі не чіпати Контр-Основи. Вочевидь, він уже тоді плекав стосовно вас певні плани… Але навіщо? І чому в посланні нема жодної згадки про Леопольда. Це дуже схоже на натяк: зверни особливу увагу на кота. Це цілком у репертуарі Метра.

— Якось ми пробували зазирнути в підсвідомість Леопольда, — зауважив я. — Але нічого не з’ясували. Натомість потрапили на Ланс-Оелі. То, може, ви його оглянете?

— Саме це я й маю намір зробити, — відповів регент і, нахилившись, погладив кота. — Його сон уже нормалізувався. Гадаю, можна починати.

— Наша допомога вам не потрібна? — з готовністю озвалася Інна.

— Ні, все гаразд. Просто мовчіть і не втручайтеся.

Ференц Карой відкинувся на спинку крісла, заплющив очі й розслабився. Близько хвилини нічого не відбувалося, аж раптом регент здригнувся, немов його вдарило струмом, і розплющив очі.

— Чорт! — розгублено вилаявся він. — Що ж це таке?…

Леопольд підвівся, сів на задні лапи і зміряв нас пронизливим поглядом, від якого кров у жилах похолола.

То був погляд не кота.

То був погляд людини…