Розділ «Частина четверта ДРУЗІ ТА ВОРОГИ»

— Через моє походження?

— Так, через нього. Навіть у нас — хоч у нас демократія — принци та принцеси не можуть вільно обирати собі пару.

Маріка кивнула:

— Я також думала, що нам не бути разом. Проте мій брат дав дозвіл на наш шлюб. Він сказав, що моє щастя для нього понад усе.

— У вас чудовий брат, Маріко, — сказала місіс Волш і обняла її. — А в мого сина чудова дружина.

Розділ 38

Оскільки ще на початку розмови Смирнов згадав про лабораторію, Маріка очікувала, що потрапить до просторого, охайно прибраного і яскраво освітленого приміщення з високою стелею, білими стінами, численними шафами та рядами довгих столів. Натомість вона опинилася в порівняно невеликій, вщерть заповненій різноманітними приладами кімнаті, радше схожій на тимчасовий склад для лабораторного обладнання, ніж на саму лабораторію.

Портал, що з нього вийшла Маріка, нітрохи не був схожий на звичний для неї портал, а являв собою прикріплену до стіни прямокутну раму з блискучого металу.

— То це і є нуль-Брама? — запитала вона у Смирнова, котрий зустрічав їх з місіс Волш у лабораторії.

— Так, — відповів він. — Дуже зручний пристрій, на відміну від класичних порталів. І відкривати легше, і можна переносити з місця на місце — все одно працюватиме.

Маріка не стала питати, чому не працюють переносні портали Конорів. Кейт уже перерахував їй геодезичні фактори, що впливають на роботу порталів класичної конструкції, і це було все, що він знав. А з’ясування деталей у компетентного фахівця, яким був Смирнов, Маріка відклала на потім. Вона чомусь не сумнівалася, що вони матимуть ще вдосталь часу для таких розмов.

— Задля вашого спокою я залишу перехід відкритим, — після паузи промовив Смирнов. — Тільки не варто жорстко сполучати Браму з порталом. М’яке з’єднання дозволить вам заощадити час.

— Добре, — погодилася Маріка.

Смирнов кивнув і рушив до дверей. Маріка та місіс Волш подалися за ним. Вони проминули передпокій і вийшли на ґанок.

Зовні був ясний сонячний день. Невеликий одноповерховий будинок, разом з іще двома такими будинками, стояв на пагорку посеред широкої безлісної рівнини. Лише віддалік виднівся невеликий лісок, біля якого паслося стадо довгоногих тварин, найпевніше, кіз. На півдорозі між будинками та ліском гралося четверо дітей. Хоча на такій відстані визначити їхній вік та стать було важко, Маріка все ж наважилася припустити, що всі вони хлопчики і їм не більше десяти років. Один з хлопчиків був у коротких штанцях та безрукавці, решта троє мали на собі лише труси — або ж настегенні пов’язки.

По інший бік пагорка, на розрівняному майданчику стояла здоровенна потворна будівля метрів сімдесяти завдовжки і десь п’ятнадцяти завширшки. Стіни будівлі складалися з великих бетонних блоків, дуже щільно підігнаних один до одного — лише напруживши зір, можна було розгледіти шви між ними. Будівля мала велику залізну браму для транспорту, а також кілька менших дверей, через які могли проходити люди. Неподалік зачиненої брами стояв зелений армійський джип. Людей ніде видно не було — мабуть, вони знаходилися всередині.

— Ви знаєте, як можна відрізнити північну півкулю планети від південної? — запитав Смирнов.

Оскільки при цьому він глянув у небо, а зараз був день, то Маріка відповіла:

— У північній півкулі сонце рухається за годинниковою стрілкою, а в південній — проти неї.

— Правильно. І якщо трохи зачекаєте, то зможете переконатися, що сонце тут рухається за годинниковою стрілкою. Проте, коли воно сховається за обрієм і настане ніч, ви не побачите в небі знайомих сузір’їв північної півкулі — ні своїх, ні наших.