Коли хлопчик був кроків за п’ятнадцять від них, Маріка роздивилася його ауру й побачила ті особливі „кольори“, за якими Конори впізнавали своїх родичів. Він мав живий, повноцінний дар!
— Або я марю, — невпевнено мовила вона, — або… Ви ж говорили, що МакКої тут не живуть.
— Я сказав правду. МакКої, — Смирнов наголосив на множині, — тут не живуть. Є лише один МакКой.
Тим часом хлопчик наблизився до них і піднявся на ґанок. Він мав років вісім або дев’ять, не більше. Був чорноволосий і дуже смаглявий — вірніше, засмаглий. Допитливо глянувши на Маріку, хлопчик звернувся до місіс Волш:
— Я зовсім не хочу їсти, тітко Дейно. Я говорив мамі й татові, що не голодний, але вони наказали йти до вас.
Місіс Волш лагідно скуйовдила його коротку чуприну. А Смирнов строго мовив:
— Ти дуже неввічливий, Вільяме. Чому не привітався з леді Марікою?
Хлопчик, якого звали Вільям, знову зиркнув на Маріку і чомусь скрушно зітхнув. Погляд його темно-карих очей був такий упізнаваний, що вона мало не зойкнула від неймовірного, божевільного здогаду.
„Невже?…“
— А я не знаю її, — з дитячою прямотою заявив Вільям.
— Тим більше ти маєш привітатися, — м’яко зауважила місіс Волш.
Тоді хлопчик повернувся до Маріки й сказав:
— Добридень, леді… А ви справді леді?
— Так, Вільяме, — відповіла вона, пильно вдивляючись у його вкрите густою засмагою обличчя.
— Найсправжнісінька леді?
— Атож, найсправжнісінька.
— І всі леді вдягаються так гарно? — продовжував розпитувати Вільям.
— По-різному, — всміхнулася Маріка. — Але багато вдягаються саме так.
Місіс Волш узяла хлопчика за руку.
— Ходімо, Біле. Тобі час обідати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Заборонені чари» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта ДРУЗІ ТА ВОРОГИ“ на сторінці 77. Приємного читання.