Розділ «Частина четверта ДРУЗІ ТА ВОРОГИ»

Маріка запитливо поглянула на неї, потім на Кейта:

— І як це розуміти?

Кейт пояснив:

— Джейн висловилася надто різко, та загалом правильно. Ти маєш… ви всі маєте усвідомити, що теперішні Послідовники є не просто групою людей, це явище світового масштабу. В минулому Послідовники були самі по собі, окремо від решти людства, і з ними ще можна було боротися, не зачіпаючи долі всього світу. Проте з кінця дев’ятнадцятого сторіччя наша організація перетворилася з таємної на таємничу — Послідовники більше не могли діяти в глухому підпіллі, приховуючи своє існування від геть усіх. Вони побачили, що світ стрімко змінюється, і мусили змінюватися разом з ним. Зараз організація Послідовників має всі ознаки держави — хіба що крім чітко окресленого географічного розташування. Уряди всіх більш-менш значних країн нашого світу знають про нас, рахуються з нами й поважають наш суверенітет. Вони цілком здають собі справу з того, до яких небезпечних наслідків призведе неконтрольоване поширення знань та технологій, що на багато сторіч випереджають сучасний рівень розвитку людської цивілізації. Кожна держава мріє підкорити нас, проте, знаючи, що жодна інша держава цього не дозволить, задовольняється паритетним співробітництвом з нами. Навіть нацистська Німеччина, навіть більшовицька Росія, навіть комуністичний Китай не наважилися виступити проти Послідовників.

— Це нагадує ситуацію з ядерними арсеналами, — зауважила Маріка. — Багато країн мають ядерну зброю, але жодна з них не ризикує першою застосувати її.

— Саме так. А деякі наші секрети ще страшніші за ядерну зброю. Ваше втручання порушить наявний баланс сил, Послідовники втратять контроль над ситуацією, і це може скінчитися катастрофою глобального масштабу. На вашій совісті будуть мільйони, якщо не сотні мільйонів, якщо не мільярди, людських життів. Хіба ви хочете цього?

— А їм начхати, — знов озвалася Джейн. — Це ж бо життя простих людей, а не Конорів. Розв’язали ж вони громадянську війну в Імперії задля того, щоб усадовити Стеніслава на престол.

Маріка проіґнорувала цю вихватку і глибоко замислилася. Мовчала вона довго і весь цей час клацала запальничкою, що дуже дратувало Джейн.

— Маріко, тут можна палити? — нарешті не витримав Кейт.

Вона ствердно кивнула, навіть не глянувши на нього. Кейт підійшов до столу, взяв сигарету та запальничку й закурив. Потім скоса позирнув на Мірчію, щоб побачити її реакцію. Однак дівчина нерухомо сиділа в кріслі, схиливши набік голову й заплющивши очі. Спокійний і безтурботний вираз її обличчя свідчив про те, що вона спала.

„А втім,“ — подумав Кейт. — „Вона ж, мабуть, уже бачила, як курить сер Генрі.“

За відсутності попільнички, він прихопив порожній свічник, який, мабуть, тримали тут на випадок появи невтаємничених у справи Конорів гостей, і повернувся до свого крісла.

Коли Кейт сів, Маріка підвела погляд і тихо запитала:

— А що тоді нам робити? Що ти можеш запропонувати?

— Те, що вже пропонував, — відповів він. — Залишити все, як є, назавжди покинути наш світ, забути про його існування.

— І забути про Послідовників?

— І про них також.

— А вони забудуть про нас? Відмовляться від своєї ненависті? Не стануть нас шукати?… Тільки прямо скажи, не викручуйся.

— Ні, — чесно відповів Кейт. — Вони не забудуть про вас. Вони й далі шукатимуть.

— Але чому? Чому вони так ненавидять нас? Чим ми їм заважаємо?