Розділ сьомий Si vis pacem…[9]

Прайс аж сяяла від задоволення. А я задумливо почухав потилицю.

— Дивне рішення… Міністр у себе?

— Здається, так.

Не сказавши більше ані слова, я подався до мінстра ВПК Новака — ериданця за походженням, колишнього головного інженера батькового крейсера. Він перебував у своєму кабінеті й зустрів мене розуміючим кивком:

— Добридень, капітане, прошу сідати. Я здогадуюсь, чому ви прийшли. Авіаносець?

— Саме так, сер.

— Трохи згодом я збирався поговорити з вами, але ви мене випередили. Ясна річ, авіаносець призначений для ведення наступальних, а не оборонних дій. Але тут є один нюанс. Імператор доручив нам придбати літаки для попвнення машинного парку ВПС, орбітальні шатли та катери тилового забезпечення. Все це можна було б доправити на вантажних транспортах, як це робилося досі. Проте таких транспортів у нас накопичилося чимало, а для бою вони абсолютно непридатні. Чого не скажеш про авіаносець, особливо про такий — адже він не простий, а ударний, і в разі необхідності може діяти як лінкор. Але це на крайній випадок. За нашим задумом, цей авіаносець має стати мобільною базою для технічного обслуговування кораблів п’ятого та шостого класів. До того ж він має рушій найновішої моделі, який дозволяє йому розвивати швидкість понад половину світлового року на годину — на рівні важких крейсерів.

— Ого! — сказав я. — Серйозно!

— Атож, капітане. Уявіть собі: лише п’ять місяців шляху до Ютланда — рекорд для корабля лінійного класу. Наразі це найшвидший з авіаносців.

— Мабуть, він і коштує нічогенько, — зауважив я. — Доведеться викласти за нього шалені гроші.

— Не такі вже й шалені, — заперечив міністр Новак. — Нам він обійдеться лише в половину задекларованої вартості.

— Чому?

— Річ у тім, що замовник, уряд Фудзі, є боржником кількох вавілонських банків, зокрема й трьох наших. Ці борги вже списані як безнадійні, збитки покриті страховими компаніями, проте за банками залишається пріорітетне право викупити виставлену на торги власність Фудзі за залишковою вартістю. За авіаносець сплачено на три чверті, ми компенсуємо брешійцям решту двадцять п’ять відсотків і ще приблизно стільки ж — як відступні іншим банкам і страховим компаніям. Наші фінансисти з’ясували, що оборудку можна буде провести протягом двох днів. Поки на нього встановлюватимуть додаткові емітери, ми закупимо літаки, катери та шатли, потім завантажимо їх на авіаносець, а відомство коммодора Максимовича укомплектує його командою.

— Гм-м… Для такого дорогого судна потрібен дуже надійний екіпаж.

— Безперечно. Максимович обіцяв постаратися, а лейтенат Вінтерс з підлеглими допоможуть йому в додатковій перевірці кандидатів.

Оскільки питання було вичерпано, я підвівся, щоб піти й більше не заважати міністрові працювати, аж тут мене осяяла одна ідея.

— Ви ж даєте кораблям тимчасові імена? — запитав я.

— Певна річ, — відповів міністр. — Як же кораблю летіти безіменним. У нас цим займається лейтенант Прайс — у неї багата уява. А ви маєте пропозиції щодо авіаносця?

Я посміхнувся:

— Назвіть його „Мрія ідіота“. Б’юсь об заклад, Прайс це сподобається.