Розділ третій Ютланд

— І пілотів у Четверту групу, — похмуро додав Томасон, кинувши нищівний погляд на Михайленка.

— Але ж це… піратство! — зненацька втрутилась Елі; голос її зривався від обурення. — Піратство, яким займається сам начальник Астроекспедиції!

Павлов сумовито глянув на неї:

— Це не піратство, дівчино, а значно гірше. Це змова з метою державного перевороту. Події сімнадцятирічної давнини деяких людей нічого не навчили. До пори до часу вони принишкли і потроху готувалися до нового путчу. Заколотники організували базу в цій глушині, посеред реліктової аномалії, куди ніхто з доброї волі не поткнеться, викрадали кораблі й доправляли їх сюди, а на самій Октавії таємно вербували нових прибічників. Адже так, майоре?

— І так, і ні, капітане. Ви неправильно вживаєте слова. Ми не заколотники, а революціонери, і готуємо не путч, а народне повстання. Колись ви теж так вважали, але протім зреклися своїх переконань, вам забракло мужності продовжувати боротьбу. Проте не всі виявлися такими легкодухими. І в Планетарній Армії, і у Військово-Космічних Силах, і в Астроекспедиції залишилися здорові сили, що зберегли вірність ідеям великого адмірала Шнайдера.

Згадка батькового імені вивела мене зі ступору. Я швидко прикинув, що з усіх присутніх заколотників лише у майора Алавеса є смертельна зброя — лазерний пістолет. Якщо я заволодію ним, то…

Щойно я скочив з крісла, щоб накинутися на майора, як мене вразив удар шокера. Я так і не дізнався, хто стріляв.

2

За три дні „Маріана“ досягла планети і здійснила посадку. Весь цей час я провів замкнений у своїй каюті, не спілкуючись ні з ким, окрім Ліни, яка під наглядом охоронця приносила мені їжу. Щоразу ми мали можливість перекинутися лише кількома словами, і від неї я з полегшенням довідався, що захоплення корабля обійшлося без людських жертв. Усі старші офіцери, більшість молодших, а також деякі прапорщики, сержанти й кілька науковців, що чинили опір, тепер перебували під арештом. Інші члени екіпажу вимушено підкорилися заколотникам, до лав яких, крім десантного загону та пілотів Четвертої групи, увійшло ще з десяток людей, які чи то від самого початку брали участь у змові, чи то добровільно приєдналися до неї. Серед них виявився й Гарсія. Його відразу випустили з ізолятора, і, за словами Ліни, поводився він цілком нормально…

Про те, що ми приземлилися, свідчило незначне зменшення сили тяжіння, коли було вимкнено інерційні компенсатори. Невдовзі по тому трохи збільшився тиск повітря — з чого я зробив цілком логічний висновок, що щільність атмосфери на цій планеті дещо вища, ніж на Октавії.

Приблизно через півгодини до моєї каюти ввійшли двоє озброєних десантників і передовсім вкололи мені дозу імуномодулятора — стандартна процедура при висадці на іншу планету зі своїм комплексом хвороботворних вірусів, бактерій та мікробів, до яких мій організм ще не був пристосований. Потім на мене надягли наручники і вивели в коридор, де вже перебували інші заарештовані пілоти, зокрема й Елі. Протиснувшись до мене, вона незграбно схопила мене за руки — на її зап’ястках, як і у решти, також красувалися „браслети“.

— Як ти, Сашко?

— Та ніби нормально… Звісно, для такої ненормальної ситуації.

Вона зітхнула:

— Зі мною так само. Ну й устряли ми в халепу, нíчого сказати…

Нас відконвоювали до виходу з корабля, де на команду захопленого фрегата чекало зо три десятки флаєрів з написом „SG“ на фюзеляжі, що очевидячки означало Space Guard — Космічна Гвардія. Як правило, до відання цього підрозділу ВКС належать наземні космодроми, космічні станції та орбітальна авіація. Спускаючись по трапу, я встиг роздивитися довкола і переконався, що на стоянках здебільшого знаходяться планетарні (як називають їх військові) або, за цивільною термінологією, каботажні кораблі, здатні літати лише в межах системи. І тільки вдалині виднілося кілька легких міжзоряних суден з додатковими парами вакуумних емітерів, які, без сумніву, на порядок покращували їхні ходові якості в умовах місцевої аномалії.

При посадці у флаєри нас з Елі розділили, і я опинився в товаристві Павлова, Томасона, Крамера, Роско й Топалової. За охоронця нам слугував майор Алавес, а місце водія займав сорокарічний чоловік у незнайомій військовій формі. Проте рангові відзнаки в нього були цілком стандартні й указували на звання полковника.

Павлов зміряв мене втомленим поглядом і запитав:

— Як ви, Вільчинський?

— Нічого, сер, — відповів я і мало не додав: „В усякому разі, краще ніж ви“.