Розділ другий Експедиція

— Хто там? — звично спитав я.

Від цих слів інтерком автоматично ввімкнувся і вже в запису повторив моє запитання для відвідувача.

— Це я, Ліна, — почулось із динаміка.

Здивований, я підвівся з ліжка й накинув сорочку.

— Що ж… Заходь, будь ласка.

Ключова фраза розблокувала дверний замок, і до каюти ввійшла Ліна, одягнена в рожевий халатик і пухнасті капці на босу ногу. Її біляве волосся було скуйовджене, а губи трохи припухлі — ну, звісно ж, від поцілунків.

— Елі попросила прийти до тебе, — сказала вона.

— Ага… — тільки й промовив я.

Це було щось новеньке. Коли я казав, що Елі ділилася зі мною подругами, то не мав на увазі так буквально. Іноді мені діставалися її колишні дівчата, іноді було як зі Сью та Гретою, а четверо чи п’ятеро Еліних подружок (точно не пригадаю) спали з нами через раз. Але ще ніколи не траплялось такого, щоб ми мінялися посеред ночі…

Мовчанка між нами затягувалась, і Ліна збентежено опустила очі.

— Знаю, що це неправильно. Я ще ніколи не була з двома — ні одночасно, ні по черзі. Але Елі дуже просила…

— Ти могла сказати „ні“.

Дівчина похитала головою:

— Не могла. Я люблю Елі й розумію, як це для неї важливо. Вона хоче віддячити тобі, але сама не може, тому попросила мене. Я ж подобаюсь тобі, правда?

— Правда, — підтвердив я. — Ти мені дуже подобаєшся. Однак зараз ідеться не про мої почуття, а про твої.

— Так ти мені теж подобаєшся, Сашко. Якщо хочеш знати… — Тут Лінині щоки густо зашарілися. — Спочатку я навіть закохалась у тебе, і якби не зустріла Елі… — Вона трохи помовчала. — Ну, словом, мені буде приємно виконати Еліне прохання. Дуже приємно.

— Тоді нема проблем, — сказав я, підступив до Ліни й легесенько обійняв її за талію. Під халатом у неї більше нічого не було — лише тіло, яке ще зберігало тепло Еліних доторків, пристрасть її пестощів… — Ти ще гаряченька?

— Як це?

— Ну, прямо з ліжка?

— Так… — Ліна ніяково всміхнулася. — Якщо хочеш, прийму душ.