Розділ другий Експедиція

— Топалова, Вебер, Вільчинський, ви вільні. Пілот Козинець тимчасово залишається на посту помічника штурмана. Згодом я надішлю заміну.

Ми втрьох вийшли з рубки у пригніченому стані.

— Оце так скандал! — похмуро мовив Вебер.

— Та вже ж, — погодилась Топалова. — Такі зриви трапляються чи не в кожній дальній експедиції, але щоб серед льотчиків… Е, дарма шкіпер не дослухався до поради Крамера.

— Про що ти? — запитав я.

— Ще десять днів тому старпом пропонував усунути Гарсію від несення вахт. Тоді теж був би сканадал, але не такий, як зараз. Боюся, що тепер його кар’єрі гаплик. Принаймні в Астроекспедиції. — Ніби прочитавши мої думки, Топалова поклала руку мені на плече. — Тільки не бери дурного в голову, Алексе. Ти тут ні до чого. В усьому винен телепень Гарсія. І лише він один.

3

Як і слід було очікувати, інцидент з Гарсією наробив багато галасу. Чутки миттю розповзлися серед екіпажу, на ходу обростаючи вигаданими подробицями й перебільшеннями. В результаті найбільшу популярність здобула версія, що Гарсія у нападі божевілля намагався захопити керування кораблем, погрожуючи присутнім у рубці лазерним пістолетом (щоправда, де він його взяв, ніхто пояснити не міг).

Та вже наступного дня, коли пристрасті трохи вщухли, ця версія видалася команді аж надто драматичною, тому більшість охоче повірила офіційному повідомленню, що в Гарсії просто стався нервовий розлад на грунті перевтоми і він не підкорився наказові командира. На моє полегшення, майже ніхто не пов’язував цей випадок зі мною, лише нечисленні симпатики Гарсії стверджували, що я навмисно і планомірно довів його до зриву. Проте ніхто їм не вірив.

Сам Гарсія перебував під охороною в медичному ізоляторі. Психіатр діагностував у нього виснаження нервової системи. Багато хто вважав, що тепер на його кар’єрі пілота можна поставити великого жирного хреста. Попри щирі запевнення друзів та колег, я все ж почував себе частково винним у тому, що він так по-дурному перепаскудив своє майбутнє.

Через кілька днів життя на кораблі повернулось у попереднє русло. Скорочення складу літно-навігаційної служби на одну людину майже не позначилося на нашій роботі. Власне, для безперебійного польоту нам цілком вистачило б і трьох груп по чотири пілоти, однак Астроекспедиція, на відміну від ВКС, підпадала під юрисдикцію цивільних профспілок, які висували жорсткі вимоги щодо максимальної кількості робочих годин і наявності вихідних.

Суб-лейтенанта Козинця перевели назад у Третю групу, а наша Перша лишилась неповною. Шкіпер Томасон склав спеціальний графік, згідно з яким кожен з пілотів раз на п’ятнадцять днів мав відпрацювати зайву зміну замість вибулого Гарсії, і це вирішило всі проблеми. А проте, буквально з першого дня мною оволоділа одна навязлива ідея, яку я обігрував подумки так і сяк, але не наважувався висловити вголос. І лише через тиждень набрався сміливості, щоб поговорить про це з капітаном Павловим.

Він прийняв мене в рубці командувача і, не давши мені навіть рота розкрити, промовив:

— Якщо ви з приводу суб-лейтенанта Гарсії, то можете не турбуватися. Старший помічник Крамер запевнив нас із командором Томасоном, що ви поводилися гідно, не вдавалися до жодних провокацій і робили все від вас залежне, щоб загасити конфлікт. Відповідний запис уже внесено до вашої особової справи.

— Ні, сер, я з іншого приводу, — відповів я, хоча, мушу визнати, слова Павлова помітно заспокоїли моє сумління. Одна справа, коли в моїй невинності мене запевняли Топалова, Вебер та решта льотчиків; зовсім інша — почути це з вуст начальника експедиції.

— То що ж у вас? — запитав Павлов.

— Почасти це таки стосується Гарсії, — обережно почав я. — У тому сенсі, що тепер літно-навігаційна служба має одну вакансію.

— Цю проблему ми вже залагодили.

— Так, сер, звичайно, але… Річ у тім, що в екіпажі є людина з дипломом пілота-навігатора.

Капітан кивнув: