TextBook – Вибачайте, – каже, – зазвичай я не палю і хлопцям не раджу, але ситуація дуже напружена. Звідусіль тільки і надходить інформація про наближення основного штурму.
– Ви думаєте, будуть штурмувати?
– Зараз ведуться консультації з ФСБ і розробляється план. Нам це відомо з достовірних джерел.
– І що робити?
– Готуватися до відбиття атаки. Доки ми згуртовані й організовані, доки ми єдині, у нас є можливість дати відсіч. Як тільки розслабимося і здамо позиції, нас усіх перехапають поодинці, і тоді каюк. Народ уже не підніметься. Тільки повна мобілізація. Це наш історичний шанс, який ми не можемо проґавити.
Крізь розчахнуте вікно зі сцени Майдану долинає промова Яценюка:
«Наші остаточні умови: відміна законів від 16-го січня, повернення до Конституції 2004 року, дострокові вибори президента і Верховної Ради, звільнення всіх заарештованих і закриття кримінальних справ, поновлення переговорів щодо підписання Асоціації з Європейським Союзом. Я вас дуже прошу, зберігайте спокій. Жодне силове протистояння ні до чого не приведе. Це тільки заганяє ситуацію у глухий кут і порушує переговорний процес…»
– Тобто переговори нічого не варті? – питаю я.
– З ними нема про що домовлятися. Вірити москалям – себе не поважати, – сміється Ярош, гасить цигарку у попільничці й зачиняє вікно. – Вони розуміють тільки силу.
– А чи вистачить у нас сил?
– У них, – він киває у бік опозиційного мітингу, – не знаю. А у нас вистачить. Хлопці готові битися до перемоги.
– А як почнуть стріляти?
– Нам є чим відповісти, – хитро всміхається.
– Перепрошую за цікавість, а для кого цей букет на столі?
– Це у нас боєць із подругою своєю позавчора одружився. Весільні квіти. А вчора його вибухом трохи контузило. Але нічого… живий. Ще маємо двох поранених. Одному відірвало кисть руки, у іншого проникаюче в черевну порожнину. Зараз в реанімації у важкому стані. Так що хлопцям дуже потрібна ваша підтримка. Вони всі пісні напам’ять знають.
– Завжди готові до співпраці. Можемо взяти «Правий сектор» на постійне концертне обслуговування, – посміхаюся я до Яроша.
– Пропозиція приймається, – він посміхається у відповідь своїм хитрим прищуром.
– То коли ми можемо виступити?
– Давайте завтра, о такій самій порі.
На прощання ми міцно тиснемо один одному руки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей » автора Мухарський А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Відділення друге «Сувора українізація»“ на сторінці 47. Приємного читання.