Розділ «Частина II»

— Я збираюся повернутись туди, — сказав він несподівано.

Почувши його слова, Марина забула про все інше. Як, знову? Він, мабуть, справді з’їхав з глузду.

— Навіть не думай, — відповіла вона знервовано. — Як ти можеш повертатися туди після всього?

— У мене немає іншого виходу. Я мушу знайти її і вбити — тільки так я зможу сподіватися на пробачення.

— Ні! Нізащо!

— Чорт забирай! — він скочив на ноги. — Невже ти не розумієш, що це справа життя та смерті?! Може, мені вдасться врятувати когось з тих людей. Я заварив цю кашу — мені її і їсти, і ти мене не зупиниш.

— Але як…

— Ніхто з тієї нечисті мене не чіпатиме, бо на мені знак їх володарки. І я спробую повернути це проти них самих.

«Це найбожевільніша розмова в моєму житті», — подумав Стефан. Ще сорок вісім годин тому він думав лише про книгу й про те, як закрутити сюжет, і ось тепер життя пропонує йому свій власний сценарій. Що ж, у нього знову немає іншого вибору, як тільки грати за цими правилами.

— І ти гадаєш, що вони так просто дозволять тобі повернутися і всіх перебити? — спитала Марина. Зітхнувши, він відповів:

— Ні, я так не думаю. Але це не має значення. Я мушу спробувати, а далі хай буде те, що має бути.

Цієї ночі сон не йшов до них.

Знову в дорозі (13–14)

Стефан усвідомлював, що ця поїздка буде дуже непростою. Так воно і сталося.

На вокзал він прибув вчасно, проте виявилося, що його електричку затримують на півтори години у зв’язку з ремонтом колії. Увесь цей час він провештався в залі очікування, безперервно поглядаючи на годинник. Хоч це й не мало особливого значення, але він хотів потрапити в Маренівку до настання темряви — в такому разі у нього були б деякі переваги. Проте, складалося враження, що якась сила намагається затримати його приїзд. Може, це йому тільки здавалося, хоча… все можливо. Його плани для них — як відкрита книга, і, напевне, уся та диявольська зграя зробить все, щоб він не зміг їм перешкодити, поки все не закінчиться.

«Що саме?»

Стефан був упевнений, що він їм потрібен — саме тому Оксана залишила його в живих. Для чого? Цього він не знав. Його викинули з Маренівки, щоб позбутися небажаної завади, до того часу, поки не здійсняться їх зловісні наміри, а тоді… тоді, можливо, і для нього знайдеться робота. Що ж вони замислили? Перетворити його на такого ж вампіра й заслати у велике місто? Все це було схоже на якійсь дебільний фільм жахів, і його мозок звично намагався поставити свій захисний бар’єр, переконати, що все це лише вигадки, проте Стефан все ж відчував ту частку Зла, що причаїлася в його тілі. Сумніви не повинні його зупиняти. Потрібно зробити все можливе, доки не стало надто пізно, хай яким нереальним все це видається.

Опівдні з динаміка пролунало оголошення про те, що електричка на Ніжин подається на п’яту колію, і в нього неначе гора з плечей впала. Він швиденько спустився на перон і вскочив у найближчий вагон, сподіваючись, що нарешті можна заспокоїтися. Проте поїзд простояв ще з пів години, аж поки диспетчер не сповістила про відправлення, і потяг, нарешті, зрушив з місця. У Стефана з’явилася надія, що в нього все вийде, проте найскладніше тільки починалося.

Вони вирушали.

Марину мучили сумніви.