Розділ «Частина II»

— Нічого не вийде, хлопці. Працювати треба, ось що я вам скажу.

— То може вийдемо побалакаємо? — насунувся поближче той. Стефан майже відчув, як стискаються їхні кулаки.

— Розмову завершено, козаки. Немає в мене грошей.

— Ти, я бачу, не зрозумів, — впівголоса процідив інший молодик. — Пішли з нами, інакше тебе винесуть.

Терпець Стефана увірвався. Він з усіх сил намагався стриматися, але ці троє недоумків, схоже, шукають неприємностей. Він відчув, як завирувало щось всередині, і навіть злякався. Невимовна злість застелила очі, а відчайдушна впевненість в собі знищила страх. Плювати на те, що їх більше і вони міцніші — ось зараз він скрутить їх у баранячий ріг.

Підвівшись на ноги, Стефан зловісно вимовив:

— Це ви, придурки, нічого не розумієте. Даю вам останню можливість забратися звідси.

Всі троє схопилися, як підстрелені. Один з мордоворотів схопив його за барки і потягнув до виходу, не звертаючи уваги на людей навколо. З його горлянки вилетіло:

— Ах ти ж, паскудо! Я тебе зараз навчу, як з людьми розмовляти…

Він зупинився з розкритим ротом, коли Стефанова рука стиснула йому зап’ясток. Через мить його обличчя побіліло, як смерть, тільки плями на вилицях запалали вогнем. Виразно тріснула кістка, і в наступну секунду Стефан з усієї сили штурхонув його в тамбур. Той налетів на залізні двері й заволав, як різаний, а він вже розвертався, щоб попіклуватися про двох його партнерів. На обличчі заграла посмішка, а ця неймовірна сила, що прокинулася в ньому, настійливо рвалася назовні. Що ж, підходьте, наволоч, потанцюємо.

Молодики, здається, розгубилися, проте відступати не збиралися. Стефан спокійно прийняв удар наступного з них — того здоровила, що просив цигарку — і відхилився на сантиметр, щоб кулак пройшов повз його щоку, а потім кількома потужними ударами в живіт зігнув його навпіл. Коли почервоніле обличчя хлопця опинилося на рівні його живота, він із задоволенням зацідив йому в щелепу і голосно зітхнув, коли той розтягнувся на підлозі.

— Здається, твоя мама зробила велику помилку, коли народила тебе, — сказав він.

У вагоні почалася паніка. Всі раптом кинулися до протилежного кінця салону, штовхаючи один одного; заплакали діти, заверещала якась жінка, і хтось вигукнув, щоб викликали міліцію. Виведений з ладу перший нападник продовжував волати з тамбуру про свою зламану руку, але все це його не цікавило. Стефан зосередив всю свою увагу на останньому з підлітків. І коли той, обміркувавши своє становище, кинувся бігти в інший бік, простягнув руку і ухопив його за комір.

— Е-е, стій. Куди це ти зібрався?

З точністю метроному він почав молотити його обличчям об алюмінієву ручку сидіння.

— Тебе що, не вчили, що не можна чіплятися до людей? Га? Не вчили?

— Рятуйте! — залементував хлопець, вмить забувши про свої могутні габарити. — Він мене вб’є!

— А ну, розступіться!

Хтось проривався до них. Стефан був надто захоплений вихованням цього шмаркача і нічого не помітив. Коли ззаду хтось схопив його за руки, він вирвався і заніс кулак для наступного удару, але вчасно зупинився, побачивши міліцейську форму. А тоді його скрутили і повели з вагону, не зважаючи на його розгублені крики:

— Стійте, що ви робите? Хлопці! Почекайте…