Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— Ви не могли її зупинити?

Я чекаю, що він збреше, але він не опускається до брехні:

— Міг. Але не став.

Я згадую тишу, яка зруйнувала мій план і знищила мою армію; він ніби здогадується, про що я думаю.

— У хвилини небезпеки Завод виробляє антиритм — звукова хвиля накладається на поворотну хвилю. Реверсна монотонна ритміка — на виході тиша, нуль. Зупиняється серце, завмирають усі процеси в тканинах, у клітинах… Жива істота перестає бути живою. Автомати її ховають.

— Чому?! — виривається в мене.

— Бо із Заводу ніхто не повертається. Це закон. Чим далі від цього місця будуть триматися довколишні племена, тим довше проживуть.

— Убивця! — Я намагаюся підвестись. Ноги не тримають. — Мене теж? У топку? В піч?

— У Заводу немає печі.

— А що в нього є?

— Тобі так хочеться це знати? — Його обличчя схоже на залізну маску.

Я безсило відкидаюся на спинку крісла.

— Дозволь мені теж поховати… моїх друзів. Побути поруч.

— Ні. Ти ніколи більше не вийдеш за межі Заводу. Ти знаєш те, що нікому іншому знати не слід.

І він іде, зачинивши за собою двері на залізний засув.

Минає кілька довгих днів. А може, тиждень. А може, доба. У моїй кімнаті немає вікон і немає годинника. Є потерте шкіряне крісло, в якого дуже зручно відкидається спинка. І ще лазничка — труба в підлозі, прикрита бляшаною кришкою.

У кутку час від часу відчиняється віконце, з якого висувається, наче язик, стрічка транспортера. По стрічці пливуть до мене кухлі з водою, тарілки з паруючою рідиною — чи то кашею, чи то супом. Я не можу їсти. Я лише п’ю — і знову засинаю.

Віконце транспортера занадто вузьке. У нього не просунути й голови. Двері сталеві. Мені нікуди тікати. Раз за разом простукую стіни, обмацую сталеві шви й заклепки у пошуках потайного ходу. Стіни броньовані, об них можна бити хоч молотом — навіть не погнуться. Проте я всоте, втисячне шукаю лазівку, не знаходжу її — й засинаю, згорнувшись клубком у шкіряному кріслі.

Мені сниться Тримайсь — він піднімається по вертикальній стіні хмарочоса. Мені сниться Алекс — він танцює Аркана. Мені сниться Ярий, і я чимшвидше намагаюся випливти з цього сну. Мені сниться Єва — вона плаче і просить підзарядки. А я не можу їй допомогти. Тоді Єва перетворюється на Безіменну і каже зі зловтіхою: «А я попереджала! Ти погубила нас усіх заради своєї пихи!»

Поступово мої сни переплітаються з дійсністю. У сні я беру кухоль води з віконця із транспортером. Наяву — літаю в Оверґраунді разом із Перепілкою. Засинаю на льоту і вже не прокидаюсь. У сні обмацую заклепки на стінах — раптом одна розхиталася? Раптом вона випаде, і відчиняться двері?