Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Здатні генерувати енергію. Не тільки для себе, але й… — Не доказавши, Мавр обертається до Римуса. — Гадаєш, вони знають, де вона зараз?

— Гадки не маю. Але за моєю крамницею стежать цілодобово.

— Отже, ти привів їх до вежі?! — вибухає Алекс.

Римус холодно примружується.

— Іще чого, хлопчику. Повчи старого, як позбуватися хвоста.

Стає тихо. Всі про щось напружено думають. Я кручу головою, намагаючись зрозуміти, чого вони непокояться. Тут, на вежі, мене ніхто не дістане!

Так я думаю, так і кажу.

— Може, ти й маєш рацію, — замислено каже Мавр.

— А хто вони такі, можете мені пояснити? Якщо не контролери, не поліція… Житгєїди, чи що?

Мені здається, що це кумедний жарт. Та ніхто, крім мене, не сміється.

— Мені пора, — каже Римус. — Бо до енергогодини додому не встигну.

Мавр та Алекс проводжають його до ліфта. Вірніше, до противаги, яку Ліфтер спускає далеко вниз, на сороковий поверх. Я дивлюся йому вслід і ніяк не можу добрати: а сам Римус, він синтетик, чи що? Чому ж тоді і Мавр, і Алекс, і всі його так поважають?!

Мавр повертається. Мимохідь опускає мені на плече важку руку.

— З гнізда ні на крок. Зрозуміла?

У гнізді повно роботи щодня. Кілометри тросів, які треба чистити, розплутувати, намотувати на котушки. Пружини та блоки, які слід змащувати. Крила, які треба лагодити. А крім цього, ще й тренування: з Алексом чи без нього, та я тепер тренуюся щодня.

Світлі мої мрії з’явитися з власною програмою на наступну показуху тануть, мов туман. У мене нічого не виходить. Вірніше, я не можу закріпити успіх. Сьогодні здається — молодець, навчилася. А завтра вітер ледь-ледь змінився — і знову метляєшся в повітрі, як мішок з ватою. Перепілка співчуває мені й радить не впадати у відчай. Алекс називає нездарою. Дні минають за днями, вони однакові, як іржаві арматурні прути. І мимоволі приходить відчуття, що нічого цікавого й вартісного в житті вже не буде.

Лише вечорами, коли я беру до рук свій барабан, повертаються сили й оживає оптимізм. Барабанщик Лесь грає на маленькій установці, яку зібрав йому Римус. І вдвох ми влаштовуємо невеличке енергетичне шоу: всі плескають у такт, навіть Мавр. У такт підвиває вітер за стінами. В такт блимає лампочка на стелі: ця лампочка працює від вітряка. Вона така яскрава, що її навіть доводиться вимикати на ніч.

Перепілчині діти сидять тут-таки. Дівчинка плеще найголосніше. У хлопчика блищать очі, він у ці хвилини дуже схожий на Мавра…

А потім приходить біда…

Він, звичайно, багато разів бачив, як це роблять старші. Але не врахував, що і крила, й карабіни, і вся система страховки розраховані на дорослого. На сильні руки. На велику вагу.