Розділ «Третє наближення»

— Мені… Ну, я знаю, що про гроші треба говорити з продюсером у вашій системі. Ви можете заплатити мені за інформацію про Баглая? Знаєте такого? Тільки не брешіть…

— А якщо я зараз покладу трубку?

— Знову подзвоню. Вас звуть Роман Романович, правильно? Мені секретарка сказала.

— Це не таємниця. Ви хто?

— Колишній працівник міліції. Дивлюся ваші передачі. Ви показували про Баглая, а він тепер утік і менти не можуть його знайти. Вам, я так думаю, заборонили про це широко говорити.

— Ви не назвалися.

— Яка різниця, ви ж усе одно не знаєте мене. При зустрічі покажу документи. Коротше, вас цікавить інформація про те, де зараз може бути Баглай і що він уже накеросинив на волі?

— Звідки я довідаюсь, що вона правдива?

— Кажу ж вам — я колишній опер.

— Тоді чому не ставите до відома міліцію?

— Не хочу. Слухайте, в мене справді здихає карточка. Ви можете використати мою інформацію десь на вашому каналі. Можете торгуватися нею з ментами. Чуєте, я можу навіть на камеру наговорити, тільки морду мені затонуєте і голос поміняєте, да. Зрештою, мені не важливо, що ви з нею зробите. Просто в мене є товар, я хочу його продати, ось і все. Слухаєте?

— Приходьте до мене. По телефону справді несерйозно…

— Не проканає. Зараз чотирнадцята сорок, правильно в мене годинник іде?

— На три хвилини поспішає. Мій годинник постійно точний.

— Хай так. Можете виїхати кудись у центр? Тільки не викликайте шофера, у вас є власна машина?

— Я завжди сам за кермом.

— Клас. Тоді їдьте до парку Шевченка. Просто я не киянин, нечасто бував у місті, погано орієнтуюся. А парк Шевченка знаю. З того боку, де університет червоний, да. За півгодини, нормально?

— Сорок хвилин, — машинально промовив Малиновський.

— Нехай сорок. Яка у вас машина?

— «Фольксваген-гольф», зелений. Темно-зелений.