Розділ «Третє наближення»

Цікаво, чому вона плачеться саме йому? Рахунок за міжміські переговори прийде кругленький. Якщо, звичайно, до того часу буде кому його сплачувати… Хочеться гнати від себе подалі подібні думки, та виглядає — до того йдеться.

Не стримуючи ридань, Олена хвилин десять переповідала йому вчорашню пригоду і нинішню розмову з невідомим йому Циганом Цигановичем, — так вона називала продюсера програми, — яка завершилася серйозним скандалом півгодини тому. Він переказав молодій жінці міліцейські аргументи, що теоретично робили всю її історію вигадкою. Вірніше, ту її частину, де йшлося про Баглая. Глод слухав, не перебиваючи, і намагався зрозуміти, чого ж малознайома жінка хоче від нього. Дуже скоро до нього дійшло: вона нічого не хоче. Просто їй нема кому все це переповісти, в неї немає вдячного слухача. Тому Макс не намагався заспокоїти її, просто пообіцяв щось придумати, попросив не виходити поки що з дому без супроводу, нехай це буде навіть подруга, і нарешті поклав трубку.

Він приходив просто налякати мене. Хотів довести, що мені від нього не втекти.

Пройшовши на кухню, Глод широко прочинив кватирку, примостився на підвіконні, поставив попільничку на зігнуте праве коліно, закурив, дивлячись на освітлені прямокутники вікон у сусідніх будинках. Олена права на всі сто, і тут не треба володіти особливими навичками. Встигнувши вивчити характер та звички Баглая, Глод цілком погоджувався — просто вбити журналістку, яка, по суті, познущалася з нього, виставивши таким собі генієм зла, тупим садистом, мало не маніяком, він не може собі дозволити. А причиною є «смажена» телепрограма, в цьому Глод уже остаточно переконався. Не з доброго дива Баглай вирішив признатися в черговому вбивстві, а за кілька днів після того, як йому в СІЗО організували телесеанс. Та ще, мабуть, гарикалися з ним, зачепивши його й без того хворе самолюбство. Глод навіть не здивується, якщо Баглай взагалі більше не з’явиться в житті Олени. Він буде тішитися від думки, що до смерті перелякав дівчисько, а вона тремтітиме від власного дихання.

Але все це теоретично. Глод зручніше примостився на краю підвіконня, пульнув бичок за вікно, вибив пальцями дріб на склі. Мозаїка нарешті складається, і зовсім не на користь потерпілої сторони. Тепер йому нарешті стало зрозуміло, чому Баглай телефонує саме йому і для чого пустив його по сліду вбивці пенсіонера Пустовіта. До певної міри він, опер Глод, теж може вважати себе особистим ворогом Баглая. Адже йому без сторонньої допомоги вдалося, нехай на дев’яносто відсотків випадково, вирахувати його і пов'язати. Баглай не знає про зміни в житті опера. Тобто уявлення не має, що капітан Глод уже ніколи не буде майором і не ходитиме під бандитські ножі та кулі. Через те подзвонив учора, в неділю, бо певен — у вихідний день опера можна застати вдома, а службового телефону він не знає. Налаштувавши його, Макса Глода, на пошуки вбивці пенсіонера, Баглай здійснював наперед продуманий план. Він напевне не знав, навіть не підозрював свого адвоката в убивстві. Зате вій точно знав: якимось боком Гужва до нього причетний. Раз так, неодмінно випливе історія з прихованими баксюками. Отже, менти дізнаються про серйозну суму в нього на руках, тому не будуть підозрювати його у причетності до злочинів, що на перший погляд видадуться нехай жорстокими та нелогічними, але дрібними. Звісно, Баглаєві не потрібні двадцять зелених та ланцюжок. Логіка є.

Та не в цьому головна невідповідність. Глод закурив нову сигарету. Так, проти Олени в ситуації, що склалася, працює ще один аргумент. Хоч би як хотілося Максові, людині-жилетці, вірити журналістці, та допомогти їй він не може з однієї простої причини: Богдан Баглай таки справді дзвонив йому вчора, або незадовго перед полуднем, або ж на початку першої дня. І дзвонив з іншого міста. З Одеси, це кількасот кілометрів від Києва. Він забезпечив собі стовідсоткове алібі, й тепер завдяки дзвінку з Одеси, великій сумі грошей в його кишені та за браком жодних, окрім Олени, свідків журналістка виставлена психопатичним страхополошним дівчиськом, якому немає віри.

Глод вірив їй. Але він так само вірив фактам, бо в ньому знову прокинувся опер. Проти перерахованих фактів немає жодних аргументів. Якби Баглай напав на Олениних сусідів не на початку восьмої, а хоча б двома годинами пізніше, цілком можна було б припустити, що він відразу після дзвінка знайшов одеського приватного таксиста, котрий за пару сотень із портретом американського президента завіз би його до столиці, ніде не зупиняючись по дорозі.

Не перестрибнув же Баглай з Одеси в Київ одним величезним казковим стрибком.

Навряд чи знайшов він чоботи-скороходи чи, скажімо, літаючий килим. І крил у нього немає. Другий недопалок полетів за першим. Н-да, чому люди не літають…

А справді — чому не літають? Чому б і ні?

Це рішення прийшло несподівано, і виявилося настільки простим і очевидним, що Глод мало не впав із підвіконня. Звісно — ніщо не заважає Баглаєві літати.

17

— Цікава історія, — ввічливо відповів Шостак. — І чого ж ти хочеш від мене в такий час? На годинник дивишся?

— А ви? Понеділок, початок робочого тижня, важкий день, скоро дев'ята вечора, а я дзвоню вам у кабінет.

— Я вислухав тебе, зятьок, тільки через те, що сьогодні — понеділок, початок робочого тижня, і я замахався, тому дурниці, за які мені не відповідати, слухаю із задоволенням.

— Я дзвоню вам саме тому, що вже кілька місяців як вважаюся приватною особою, непричетною до органів внутрішніх справ…

— Хто тобі лікар? Сам винен.

— Не про мене йдеться! Просто мене слухати ніхто не буде. Невже ви думаєте, що я сам не можу вийти на високе київське начальство, довідатися, хто і на якому рівні безпосередньо займається розшуком Баглая, і поділитися своїми думками? Але ж я нині — приватна особа. Вас послухають.

— У що ти мене знову втягуєш?

— Що значить — знову? Справа Гужви, здається, вирішилась якнайкраще. З моєї, між іншим, подачі.