Розділ «РОЗРИВ»

Мотря припала голівкою до його грудей:

— Приходь частіше, братику, — і, зазираючи йому у вічі, додала: — Я незабаром закінчу школу. Тоді… Візьми мене до себе, Прокопе!..

Нараз йому зажевріло в мозку: «Може, то Галактична Мати підказує їй ці слова? Може, це його доля?»

— Гаразд, візьму.

Мотря довірливо зашепотіла:

— Знаєш, що сказала мама?

— Що?

— Що я була б для тебе гарною дружиною. Він сміючись поцілував сестричку:

— Ти ще мала, Мотре. Вона трохи ображено мовила:

— Я виросту. Це вже недовго.

Прокіп не надав значення цим її словам, але відчував, що біль у серці, завданий спершу Геленою, а відтак її батьком, потроху почав спадати. Виникло миттєве запитання: чому, власне, він шукає заспокоєння не деінде, а вдома — у товаристві Мотрі? На це поки що важко відповісти, але Прокопові здалося, що тут немає жодної випадковості.

Повертався з дому із настроєм, що був далекий від розпачу. В голові прояснилося, серце билося рівніше. Біля ліфта ледве не зіштовхнувся з Геленою, що спустилася з президентського саду в тунель. Дівчина розгублено вигукнула:

— Прокіп!..

Вона виглядала стомлено і якось ніби винувато. Обличчя бліде, в очах не тріпотіла іскорка, котра завжди підносила душу Прокопа.

— Добридень, Гелено.

— А я була в тебе. З годину морочила порожньою балачкою твого шефа. Гадала, ти ось-ось повернешся.

— Дякую, що згадала.

Сам здивувався, як відчужено прозвучав його голос. Отже, у нього вистачило сил, щоб відтрутити від серця ту, яка іще вчора здавалася йому найріднішою серед людей. Невже справді допомогла Мотря? Він стояв, не знаючи, що йому належало зробити — пройти мимо чи зважитися на розмову з Геленою?

— Мені треба з тобою поговорити, Прокопе, — здригнувшись від холоднечі його тону, мовила дівчина. — Ходімо на ферму. Або, може, сходимо в ліс.

Згадка про ліс обгорнула серце Прокопа теплою хвилею — він знову відчув на щоках ніжні пальчики Мотрі, яка, ніби лісова мавка, заквітчувала його голову барвінком і рястом.