Лятошинський, звичайно, вагався. Шлюб — це завжди ризик, а такий шлюб — ризик подвійний. Та щось у словах і самому тоні Президента було таке, що дозволяло йому повірити. Вульгарна неотесаність Макарова, яка часом межувала з брутальністю, була огидна Лятошинському, але він умовив себе, що природна й надбана шляхетність Геле-ни пригасить ці вади.
— Ну гаразд, — мовив Прокіп. — То ваша справа. Але скажіть нарешті, чого ви хочете від мене?
— Переконайте Гелену, що любите іншу дівчину. Вона до вас прийде, я це знаю… Покажіть їй, що ви до неї цілком байдужі.
Прокіп гірко посміхнувся:
— І це все?
— Ну так, все… У вас, Прокопе, є шанс залишитися вічно молодим. Спецліжко вам забезпечене. Але не тоді, коли ви зашкодите Президентові. Макаров не любить, щоб йому ставали поперек дороги.
— Ви ж сказали, що спецліжко — це вічна кара, — не приховуючи іронії, зауважив Прокіп.
— Але можливість реалізувати наукові ідеї… О-о, для талановитих натур це велика втіха. А ви, безумовно, людина талановита.
— Це не той мотив, пане Лятошинський, — задумливо й сумовито мовив астроном. — Є дещо правдивіше й поважніше, ніж мої наукові таланти. Уявні, звичайно.
— Що ви маєте на увазі?
— Гелену лякає ваша самотність. Самотність протягом століть. Про це навіть страшно подумати. Тут я її добре розумію. Та й вас також… — Після короткої мовчанки Прокіп щиро й поважно додав: — Я вдячний вам за те, що ви для мене зробили. Ви добра й благородна людина… Ось так. Саме це й має для мене вирішальне значення. А все інше… Про це говорити не варто.
— То ви згодні? — майже вигукнув віце-президент.
— Спробую, — глухо, з погаслими очима сказав Прокіп.
На цьому вони й попрощалися. Того ж дня Прокіп спустився ліфтом до тунелю, який вів у катакомби генофонду.
Мотря саме повернулася зі школи. Вона повисла в нього на шиї, трепетна й щаслива:
— А я знала, що ти сьогодні прийдеш!
— Як ти могла знати? — засміявся Прокіп. — Я сам цього не знав.
— А я знала!
Вони піднялися під штучне небо, заглибилися в лісопарк. Прокіп це зробив, нікого не питаючись, — був певен, що наглядачі його не затримають. Так воно й сталося — над ними покружляв на своєму кріслі-гелікоптері один з наглядачів, але, впізнавши молодого астронома, зник з очей.
Радість освітила Мотрине обличчя зсередини, з глибин її єства, обличчя здобуло енергію, що з’являється разом з любов’ю. Дівчинка нарвала рясту й барвінку — граючись, почала прикрашати Прокопове волосся. Поряд з дитячим, у ній з’явилося щось від дорослої дівчини — Прокіп, задивившись на Мотрю, ясно собі уявив, якою вона буде років через п’ять, коли їй виповниться вісімнадцять. Гострі плечі й худеньке тільце в його уяві налилися здоров’ям і пружністю юності, личко закруглилося… До дівчини прийшла врода.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ковчег Всесвіту» автора Руденко М.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗРИВ“ на сторінці 4. Приємного читання.