Розділ «ЗЕМЛЯ НЕ ЗАГИНУЛА»

Тим часом у будинку-башті, на вершині якої народжувалися дні й ночі, котрі так досконало проектувалися на велетенську кам’яну сферу, двоє закоханих потроху звикали до шлюбного життя. Вони швидко зрозуміли, що будь-які згадки про їхній досвід у природних інтимностях ховають у собі велику вибухову силу, й навчилися спритно обминати цю невдячну тему. Відтак виявилося, що людська воля здатна примусити пам’ять забувати все, що завдає смутку й шкоди. Макаров і Сільвія — то були імена, які ніколи не з’являлися на їхніх вустах.

Гелена, поставивши мольберт біля вікна, малювала пейзаж, що нагадував її попередні етюди. Самоповторення не засмучувало її, як не засмучують вчорашні гімнастичні вправи. На щось більше це малюваннями не претендувало.

— Знаєш, Прокопе, я гадаю, що вона не загинула. Голуба Планета Земля володіє надто великим запасом життєвих сил.

— Не кожна планета, Геленко.

Гелена так швидко перейнялася космічними пристрастями чоловіка, що їм завжди було про що дискутувати. Особливе місце у їхніх дискусіях належало Землі та двом державам, які були сусідками, — Україні й Польщі.

— Мабуть, існують якісь космічні закони… Ну, такі… Такі, що верховодять над життям і смертю планет.

— Безумовно, — погодився Прокіп. — Але як їх розгадати?

— Океан! — вигукнула Гелена. Вона була зодягнена в полум’яно-червону блузку й сині спортивні штанці. На її обличчя й золотаве волосся падав одсвіт з блузки — це робило Гелену живим символом ранку, коли сонце полюбляє все довкола підсвічувати багатьма відтінками червоного кольору. У ці хвилини молодість особливо звабна.

— Океан? — майже механічно перепитав Прокіп, що думав зараз не про філософські категорії, а просто споглядав рідкісну жіночу вроду. — Що ти маєш на увазі?

— Несучи на собі такий величезний Океан, Земля загинути не може.

— Ти хочеш сказати — життя на Землі?

— Так, життя на Землі… Звичайно, планеті треба перепочити від людського насильства над нею. Тим часом Океан і Сонце візьмуться за відновлення рослинного світу… Як ти гадаєш?

— Занепад рослинності — це, власне і є занепад життя. Життєву енергію космосу нагромаджує рослина. Скільки її прийняв рослинний світ, стільки дістається тваринам і людям. І не лише для їжі, але й для дихання. Отже…

Саме на цьому «отже» й сталося те, що змусило їх увірвати дискусію. І хоч це вельми дивно, але новина, принесена паном Міреком, була ніби продовженням дискусії. А проте випадковості тут немає, бо Гелена й Прокіп майже щодня поверталися думками на планету, яка була їхньою Праматір’ю.

Хряснувши дверима, хутко увійшов пан Мірек. Він аж світився від радості, яка його переповнювала. Вічна стриманість, що інколи нагадувала старіння емоцій, несподівано була витіснена ейфоричними сплесками. Лятошинський вигукнув, звертаючись до Гелени:

— Уяви собі: він же поляк! Це неймовірно, але факт: справжній поляк. І так гарно розмовляє по-нашому.

Молоді здивовано перезирнулися.

— Про кого ти? — критично посміхаючись, запитала Гелена.

— Як, хіба ви нічого не чули? Уже вся колонія знає. Ну, ясна… В такий час ваше усамітнення виглядає цілком природно. Але ж ідіть поміж люди. Сталося таке, чого ніхто з нас і уявити не міг.