Розділ «Сила Моносу Роман»

— Їй-бо, аж не віриться. Щоб Андрій Данилович…

— Мене підтримав головний редактор.

— Бажан?..

— Академік Микола Платонович Бажан… — Жовтий поставив порожню чашку, нервово встав на повний зріст, ступив кілька кроків до вікна. — Колись люди не повірять, що для такої дрібненької справи, як ота замітка в енциклопедії, доводилось витрачати стільки зусиль.

— О ні, це не дрібненька справа! Якщо хочете знати, ото ж і є лінія окопів, де засіли сталіністи. Витуріть їх звідти — і вони не знатимуть, що їм робити. Земля захитається в них під ногами.

Жовтий присів до самовара і торкнувся коліна Гриви.

— Цур їм і пек, отим іхтіозаврам від філософії! Розповідайте, Мироне Сидоровичу, — привітно усміхнувся — і, як завжди, в куточках його рота замість зубів відкрилися темні порожнини.

— Що ж розповідати? В отій енциклопедичній замітці, по суті, сказано все. Матерія як суб’єкт… Саме ж це і є ключ до розуміння світу.

— Не перебільшуйте!

— Ну гаразд…

Грива говорив, мабуть, з півгодини — йому було легко розповідати про найскладніше й найпотаємніше, бо він добре бачив, що господар книжкового безладдя, у якому був свій нерозгаданий лад, розумів не лише висловлене, а й те, що лишалося десь у глибинах Миронового мозку.

Куточком ока Мирон Сидорович спостерігав, як пласке, мовби вирізьблене в двомірній площині, обличчя Жовтого то застигало в непорушності, то починало вигравати несподіваною мімікою, в якій вгадувалось намагання проникнути якомога глибше, туди, де Грива почувався певніше, ніж у земному світі. Мирон Сидорович промовчав лише про Грицька — то було інтимне, потаємне.

— Отже, в напрямі доцентровому ви також встановили межу?..

— Її встановила сама природа. Це неминуче: якщо Всесвіт скінченний в напрямі відцентровому, то звідки ж взятися безконечності, коли ми просуваємося до центру небесного тіла?.. Сила Моносу ставить межу, в кожному разі її легко обчислити. Межа пролягає там, де гравітаційний потенціал сягає квадрата швидкості світла.

— Досі вважалося, що саме там починають діяти безмежно великі гравітаційні сили.

— Вони справді дуже великі, але не безмежні. Тут Шварцшильд помилявся. І коли ми це починаємо розуміти, всі таємниці зникають.

— Невже всі? — скептично посміхнувся Жовтий. — По-вашому, виходить, що з сингулярністю вже покінчено.

— Навпаки, сингулярність лише починається. Але ж не в плані фізичному.

— А в якому ж — метафізичному?

— Скажемо так: післяфізичному.