Розділ «Сила Моносу Роман»

— Не вам пояснювати, що це те саме: «мета» і є «після». Дехто намагається довести, що в Арістотеля, мовляв, це вийшло випадково: так склалася послідовність його праць. Могло цього й не бути. Або могло бути навпаки. Але ж я переконаний, що тут немає жодної випадковості: спершу розглядається те, що пропонують нам рецептори чуттів, а вже потім… Якщо хочете знати, я взагалі не вважаю філософією те, що ґрунтується на чуттєвому сприйманні. Рецептори чуттів майже однакові що у тварин, що в людини. Правда, коли я почну жувати сіно, воно мені так не смакуватиме, як вівці. Але ж річку, гори, луки ми бачимо майже однаково. На мій погляд, філософія починається лише тоді, коли ми ставимо під сумнів об’єктивну реальність чуттєвого. Ви так не гадаєте?..

Мирон Сидорович уже відключився від занебесного шолома, який він три доби відчував на своїй голові. За ці три доби все його єство було перебудоване — обновилась у ньому кожна клітина, а не лише бачення й розуміння світу. Могутня космічна рука поставила його в нову колію, наче у нього були не ноги, а колеса.

— Тільки так і гадаю, — відповів на запитання Жовтого. — Властивість рецепторів програмується генетично. В цьому вся справа!.. Далі нам належить шукати, хто ж формує цю програму. Чи не так? І тоді Субстанція перетворюється на Суб’єкта. Я пишаюся тим, що саме українська енциклопедія…

— Нічим пишатися, Мироне Сидоровичу. Це ж бо так мало!.. Ви краще ось що поясніть: між Субстанцією й Моносом існує тотожність чи… Я ось чому питаю: із вашої розповіді напрошується не просто дуалізм, а своєрідна триєдність. Ну, перш за все простір як матерія. Це мені найлегше уявити. Може, тому, що про матеріальність вакууму вже багато написано. Але сила, яка розриває простір… Це, знаєте, доволі несподівано! І не тривіально. Є комахи, яких називають наїзниками. Самиці сідають верхи, скажімо, на гусінь і в їхнє тіло закладають яйця. Личинки живляться вмістом ураженого хазяїна. Зрештою вони його знищують. Або можна сказати: переробляють на себе самих… — Жовтий витримав паузу, мовби добираючи слова, здатні невидиме зробити видимим. Іще раз увімкнувши самовар в розетку, дочекався, доки він викинув струмінь пари. А відтак продовжував: — Монос те ж саме робить з простором: прокол, закладка яйця… Монада земної кулі менша від голубиного яйця: дев’яносто міліметрів у діаметрі! Просто неймовірно. І вся маса, вся енергія містяться в ній. Адже ж так виходить із формули Сили Моносу?..

— Тільки в ній. Все інше не планета, а лише тінь планети. Брижі в просторі. Дуже точно про це кажуть піфагорійці: гармонія сфер. Але в чому саме ви бачите триєдність?..

— Простір як матерія — раз… Вакуум… Або, як ви кажете, мертва плоть. Не та, що вмерла, а та, що ніколи й не була живою… Що ж їй протидіє зсередини, від центру системи? Ви кажете: Світло… В кожному разі, це також матерія. Або антиматерія. Як вам завгодно…

— Жива плоть, — уточнив Грива. — Або монада.

— Хай так. Це вже два. Ну і третій елемент у цій триєдності — Логос. Згодні?..

Грива промовчав, а Жовтий, сьорбнувши чаю, вів далі:

— Сонячне яйце має в діаметрі три кілометри. Монада Сонця. Так, здається?.. І лише в оцих трьох кілометрах міститься його жива плоть. — Жовтий, скептично посміхаючись, захитав головою. — Ой Мироне Сидоровичу! Боюсь за вас. Боюсь, що фізики з вами не погодяться.

— Це не справа фізиків. Їхня парафія кінчається там, де кінчається можливість експерименту. Астрофізики, скажімо, в центрі нашої Галактики поселили «чорну діру». Боже, скільки нафантазовано довкола «чорних дір»! Нібито вони втягують в себе енергію і перекачують в якийсь інший всесвіт. Просторово цей інший всесвіт слід бачити десь у центрі «чорної діри», яка й сама є центром Галактики. Тобто в напрямі безконечно малого…

Жовтий посміхнувся:

— Ця ідея досить божевільна — отже, якщо вірити відомому парадоксові, має бути правильною.

— Нічого цього немає!.. Навпаки, в центрі Галактики народжуються імпульси, що викидають енергію назовні. Формулу імпульсу монади ви записали. А це вже те, що можна перевірити за допомогою елементарних обчислень.

— Один кубічний сантиметр речовини в «чорній дірі» важить мільярди тонн…[9]

— Чув, чув, — спохмурнів Грива. — Якщо фізика відривається від експерименту, жодні фантасти не можуть нафантазувати того, на що здатний фізик.

— А хіба це не так?

— Це так, якщо «чорну діру» виводять із пересічної зорі — ну, скажімо, із такої, як наше Сонце. І зовсім не так, коли «чорна діра» опиняється в центрі Галактики. Давайте обчислимо. Згода?

— Будь ласка, нам поспішати нікуди. Але ж ми з вами не фахівці. Принаймні з мене кепський математик.

— Оперувати астрономічними величинами неважко. Тут математика не сягає далі таблиці множення.