Розділ «Частина друга: Sechtsundfierzig Tagen unter die Sonne»

— Звичайно, — його голос, м’який, заворожливий, — мені здається, що справжня жінка обов’язково повинна бути трішки лесбіянкою.

Танька сиділа ледь віддалік і тихенько розкладала пасьянс.

— Що найпрекрасніше в світі? — запитав у мене Гепард.

Мені чомусь здалося, що серце почало стукотіти не зовсім там, де встановлено природою:

— Секс?

— Звісно, ні. Секс — це примітив. Це майже нічого. Еротика. І жінки. А якщо це поєднати — подумай-но сама! А взагалі, фізична краса… Твоя прекрасна стать, та ще й лесбійські настрої… Я гадаю, тобі просто поталанило, Левеня.

Я ніяково посміхнулася.

— Але в мене, знаєш, ще й хлопець є, тож я не тільки…

Він знову лагідно глянув мені у вічі:

— Чимось займаєтеся? — як мати давньої подруги за два роки по випускному балові.

Я неуважно знизала плечима:

— Звичайно, аякже! Ти ще в мене запитуєш? Хіба може бути інакше?

— Ну… — начебто тінь легкого розчарування, — адже торік, пригадую, ти говорила, що збираєшся зберігати цноту до 17-ти років. А все твоє минуле, — хижий оскал, — забути. Наскільки це можливо…

Я здригнулася. Саме ці слова значили для мене найбільше. Невже він пам’ятає? Я була впевнена, що якби подзвонила йому цієї зими в Пітер, довелося б ще довго пояснювати, хто така Ада Самаркандова з Києва. А тут ось… Я була просто вражена.

— Ай, та ну, тоді я ще до кінця не вибрала між тобою і нормальним світом. Знаєш, але ж тоді ще не все було втрачено.

— А що, зараз уже все?

— Та ні, просто я вже зробила свій вибір. І край.

— Тобто, ти тепер твердо вирішила порвати з «розпусним світом», або як там ти його називаєш?

— Припини знущатися! Просто я наговорила тобі тоді чорт зна чого…

— Тобто, дещо ти сказала зопалу, маючи на увазі саме протилежне сказаному. Напевне, так?