Розділ «Частина друга: Sechtsundfierzig Tagen unter die Sonne»

— Ну, то що ж цей твій йог?

— Інтрига століття. Я його цього року постараюся ТАК обробити!

Я вела потрійну гру. Для татуся була доволі тупою школяркою в навушниках. Для Альхена — стурбованим гіперсексуальним Левеням. А для Зінки — чимось на кшталт «складного прикольного підлітка».

О третій нуль-нуль ми пішли в парк. З алеї Перемоги я глянула вниз. Зрозуміло, усі на місці.

Ми сиділи цілу годину в парі з жахливо нудотним підручником німецької граматики, цілковито позбавленим малюнків. Предмету, більш невідповідного для цього entourage, годі й уявити!

Альхенове обличчя гіпнотизувало мене з кожної сторінки. Складіть по п’ять речень із кожним з наведених нижче слів: schpielen, baden, lieben. Місце дії? Ось кілька варіантів:

Ostsee, Grosmuters Dorf, Krim, andere. Невпевненою рукою шкрябаю на клаптику паперу ці нещасні речення. Слизькі, невловимі натяки в кожній засміченій звивині мого мозку. Рядки повзуть догори. Я їх затято опускаю, зрештою, плюю на все і в лівому верхньому кутку малюю непоганий портрет самі знаєте кого. Просто над словом Elefanten. У творі йшлося про зоопарк. Про гепардів я написала трохи нижче. Іт Grossmutters Dorf. Ні, але ж яка маячня! Та ось що було далі — перекладіть на німецьку, розбийте висловлювання на елементи. Вийшло:

Sascha aus Leningrad ist Briffreund zu blond Oksana aus Kiev. Хочу на пляж. Написала про це просто на сторінці підручника. Татусь кинув: Idiot — і гнівно зашурхотів газетою. Я писала далі. Абсолютно нічого не засвоювалося. Як би діловито я не перегортала сторінки, в голові тріумфально й по-хамськи панувала блаженна порожнеча. Скінчили перший параграф. Ні бельмеса не розумію… Чого вони від мене хочуть? Ich wiel, du wilst, er will, sie volen.

Зрештою це знущання припинили, ми спустилися на пляж.

Хвалити Бога, Альхен був сам.

Я покидала сумки на найвіддаленіший від нього лежак. Татусь відійшов у сортирну далеч.

— Терор? — запитав Гепард, обережно пересуваючись уздовж бетонної стіни, хижо поглядаючи на татусеву спину, що віддалялася. Мені чогось так схотілося вперіщити йому гарного дзвінкого ляпаса. За цей зухвало-іронічно-чемний погляд.

Я зітхнула, розвела руками, відкинула вбік німецький підручник, який затуляв мій купальник у сумці, й ще раз розвела руками:

— Терор…

— А за що тебе так утримують? — він дивився прямо й приязно. — Чим же ти так завинила?

— А… — я перевернулася на живіт, уперлась підборіддям у складені руки. Хитра посмішечка. Починаю занурення в марево неправди: — Ти навіть уявити собі не можеш, що я там удома вчинила…

— Просто-таки не зможу?

— Ну… в мене є хлопчик, але моя юна душа лежить, здається, до чогось іншого. Ну, ти розумієш?

Він зацікавлено глянув мені у вічі, й далі посміхаючись із замилуванням.

— І мене спіткала цілковита невдача. Нас застукали. Був грандіозний скандал, і тепер мене тримають на короткому повідці.