TextBook Вода НАПОВНЮВАЛА прадавнє Священне озеро богині Кадеш.
«Ось він – «нун», – подумав Габір-Ратибор. – Прийшов час НАПОВНЕННЯ та ВИПОВНЕННЯ!»
Він уважно оглянув сходи, що вели до брами-трапеції, і нижні плити контрфорсів порталу. В одному з блоків західного контрфорса він знайшов круглий отвір, у який вільно проходила рука. Отвір був на шість ліктів нижче за браму, й вода ось-ось мала піднятися до нього. Ратибор вирішив чекати.
Коли сонячний диск сів на західні скелі Харра, вода дісталась до отвору. Ратибор мечем зчистив із нього закам’янілий мул, і вода з утробним схлипом полинула у підземелля.
Учень Мелхиседека впав на коліна і заспівав таємний гімн Шехіні:
О створіння Авір Кадмону – повітря передвічного,
обітнице Тіккуну,[115] обороно праведних!
Ми радіємо тобі в Олам-ха-асія,[116]
ми радіємо тобі в Олам-ха-йєціїра,[117]
тобі, о Вічна, тобі, о Світла, Найсвітліша!
Ми відрікаємося від злого в чеканні Тіккуну,
ми відроджуємося з нічного в чеканні Тіккуну,
ми повертаємося знову туди, де ти, Світла,
обіцяєш нам більше, ніж ми зробили
своїми пошуками, о Шехіно!
Доки він співав гімн, вода досягла півдіаметра отвору, і Габір-Ратибор почув у кам’яній товщі контрфорса глухий скрегіт, немов запрацював давній потужний механізм, розбуджений виром вод.
Кричали птахи, хлюпотіла вода, і час від часу з-під гранітних блоків просотувався звук надії – скрегіт. Ратибор чекав; так чекає виплекану здобич мисливець, так містик завмирає у передчутті об’явлення, так наступник трону вислуховує цинічну формулу наступництва: король помер, хай живе король! Учневі Мелхиседека здавалося, що сюди, в запустіння Харра, прийшов з астральних кресів безсмертний дух мудрого сина Левія, що стоять обабіч нього стовпами Завіту Єремія і Варух, і сотні Обраних, що передали Обраність свою в заступництво майбутнім вікам…
Скрегіт став ритмічним – здавалось, у підземеллі святилища оберталось водяне колесо. Але ззовні нічого не змінилося. Ратибор зрозумів: механізм, що відкриває таємницю храму, готовий до дії – Час Виповнення прийшов, – але відкриває схованку таємничий ключ. І ключ цей – друге слово «кадеш».
«“Кадеш” – це оаза, де Мойсей видобував зі скелі воду», – згадав він слова Антонія. – «Знак “кадешу” – вода зі скелі», – вирішив Ратибор і ввійшов у браму-трапецію. Від хвилювання він не відразу опорядився з кресалом: кремінь вломився на залізній штабці. З п’ятого чи шостого разу просушений мох усмоктав червону іскру – спалахнуло полум’я. Він запалив смолоскип, найбільший із трьох прилаштованих, і рушив уздовж західної стіни вітальної зали, прислухаючись, чи не дзюрчить струмок «зі скелі».
Тисячолітня суха тиша панувала у храмі богині Кадеш. Учень Мелхиседека обстежив вітальну залу, кімнати священних блудниць, залу підношень, кімнату верховного жерця – знаку не було. У вівтарі Ратибор почув шум води. Звук линув з-під підлоги.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен» автора Єшкілєв Володимир на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ім'я третє: Бог-слово“ на сторінці 7. Приємного читання.