Розділ «Ім'я друге: те, яке не дозволено вимовляти, або чотирилітерник»

Щойно життєдайний диск здійнявся над Містом, на вулицю Мідного Стовпа примчав кінний вістун-арсій із числа охоронців царського палацу. Він привіз страшну новину. «Хтось, – сказав арсій, – пробрався до Печери Чорної Риби, вбив двох охоронців і головну жрицю Мітрі-ханум. Згідно із законом Раш-Хазарі, всі абхіри Священного загону тепер мусять умерти. За наказом царя Ніссі Шалішин Ашк-Келеф роззброїв абхірів і ввів на острів своїх ветеранів».

Майже кожен патріарх заможного іудейського роду мав сина, що служив у почесному Священному загоні. Ще арсій не закінчив говорити, а в будинках уже голосили жінки. Хтось згадав, що саме Мелхиседек порадив на Кабатхак-Кахалі відправити всіх арсіїв з острова на східний мур. Розлютований натовп зібрався біля будинку. Син Левія вийшов до тих людей із добрим словом, але зустріли його камінням. Один із каменів влучив старому в чоло. Так мій злочин, здійснений у Печері, вдарив каменем у людину, для мене найдорожчу.

Мелхиседекова рана спочатку здавалась мені не загрозливою. Хоча свідомість Учителя, піднесена до чертогів Шехіни, не бажала повертатися в ушкоджене тіло, гарячки не було, й дихав він розмірено. Наклавши ліки на рану, я залишив Касу біля господаря й пішов відсипатися до своєї кімнати.

Вночі Каса збудила мене.

– Пан хоче говорити з тобою, – сказала вона. І сльози були на її очах.

Я увійшов у залу, де лежав син Левія. Тріпотливе червоне полум’я олійного каганця освітлювало приміщення, де в роки слави своєї Шалішин Левій із роду Фінеєса Дамаського приймав гостей із найповажніших родин Хазарії. Тепер павутина звисала там, де в минулі часи віддані слуги чіпляли завіси з розшитого золотом оксамиту.

– Отже, ти прийшов… – тихим голосом проказав Мелхиседек.

Я впав на коліна перед його одром і, захлинаючись від навали минулих подій, сорому й сліз, почав розповідати про Орянину спокусу і свій злочин у Печері Чорної Риби. А розповівши, я молив святого відлюдника вибачити мені за все.

– Я зніму з тебе демонські закляття і замовлю за тебе слово перед Колісницею Всемогутнього, – сказав син Левія, – якщо ти поклянешся Благодаттю Шехіни і Виповненням Часів зробити те, про що я тепер тобі скажу.

Я поклявся.

Тоді Мелхиседек назвав мене таємним ім’ям, яке я отримав при посвяті, і попросив мене зняти з нього медальйон, який він постійно носив під одягом. Я виконав його прохання. Знімаючи медальйон, я відчув, що серце старого б’ється зовсім нечутно, а дихання важке й уривчасте.

– Прочитай напис на медальйоні, – сказав Учитель.

Я підніс бронзове кружало до каганця. З одного боку на ньому була викарбувана трапеція. З другого – прочитувався напівстертий напис:

– Куш. Алеф. Кадеш. Нун. Кадеш. – Я прочитав уголос дві літери й три слова напису.

– Цей медальйон зробив онук правнука Варуха, сина Нірії. А Варух був учнем пророка Єремії, – сказав син Левія. – На ньому спадкоємець Обраності записав у знаках таємний шлях до святилища…

Хриплий стогін вийшов із грудей Мелхиседекових. Я кинувся допомогти йому, але Вчитель зупинив мене слабким помахом руки. Чоло його вкрив піт, шкіра зробилася білою, немов крейда з каменярень Мосула. Подолавши біль, син Левія продовжував говорити, і слова його, за звичкою проповідника, складались у розповідь легко і вправно; немов смерть не стояла при раменах найславетнішого з ревнителів Шехіни.

– У святилищі, до якого вказує шлях медальйон, спочиває від марноти смертного світу великий скарб Святості і Пізнання. Це Книга, яку записав Варух зі слів пророка Єремії.[101] Тобі (тут Учитель знову назвав мене таємним ім’ям) відомо, що саме Єремія сховав Кивот Завіту у місці, яке досі невідоме нікому. Ми, Обранці Шехіни, думаємо, що в цій таємній Книзі, тексту якої не бачив ніхто, крім Варуха, вказано, де пророк заховав святиню.

– Я читав пророцтва Єремії і Варуха, – сказав я, – але там не згадується про долю Кивота.

– Біблійні книги відкриті всім, – сказав Мелхиседек, – а у святилищі лежить книга для Обраних, заповіт Єремії. Ти повинен знайти його.

Старий стомився. Сили залишили його тіло, а душу Єдиний кликав до своєї безмежності. Демони давніх хвороб, що від них син Левія страждав під час мандрів на Схід, відродились у слабнучому єстві його і шаленою зграєю накинулись на помираючу людину.