Розділ «Черлене вино»

А я тобі, журо, та й не піддаюся,

Як піду до корчми – горілки нап'юся…

– О світлая земле руська… – зітхнув Гаврило. – Багата єси глибокими озерами, широкими ріками, крутими горами, чистими дібровами, токмо доброю долею позабута… Думаю не раз, хлопче, і богохульної тії думки боюся: недобрий наш Бог. Бо чом же на місці грішного Адама не створив праведного? А не хотів… Йому нудно було б без грішного люду, який можна карати і приймати від нього покаяння. А вельможі Богу уподібнюються і за його прикладом владарюють…

Ой, зійшлися люди, горілка ся пила,

Коло мого серця жура тугу звила…

Яцько Русин змовк, повернув голову до Арсена, промовив тихо:

– Прийшов, Агасфере… А що, багатьом сильним світу цього розпогодив чола? А по-їхньому співати так, бачу, й не навчився. І вигнали…

– Не кори, Яцьку…

– Не корю… Може, й правду мовив Владика: марно я проциндрив свій талан. Портрет святого із свинячими вухами пропав, а ті лубки…

– Ніщо марно не минає, брате. Я в тебе науку запосяг.

– Мовчи… – Яцько заплющив очі й більше не відкривав.

– Він зараз помре, – сказав Гаврило.

– Я залишуся у вас, – схилив Арсен на гуслі голову.

– Не треба тобі сюди – ще дужий єси духом і тілом. Тобі на олеські вали стати б…

– І ви з ними? Не думав…

– Не з ними – з нами. Чи ж то Свидригайло воює? Ми боремося, весь люд русинський… Ти знаєш Осташка з Одеська. Приноси йому відомості з Вавілона, я не все можу почути, та й сила не та. Чув, збирається там військо…

– Збирається…

– Тож вертайся туди – тебе ще не вигнали з раю. І слухай, добре слухай. Іди. А Яцька ми самі спорядимо…

Розділ одинадцятий

Зраджений зрадник