Биті є. Гоцик

Відсторонює Ілію: не заважай! Робить крок… Море ковтає її так швидко, що Ілія не встигає й жахнутися.

— Ізідоро…

А море наступає. Жере луг, змушує Ілію відступати, відступати.

— Ізідоро!

Ілія зупиняється. Ані кроку більше! Крижана вода цілує щиколотки, дістає до колін, лине вище, вище. Ілія заплющує очі і робить крок вперед. У море.

Серце охоплює незбагненна радість. Під водою тепло і затишно. Усміхнена Ізідора оповиває жагуче.

— Ти мій… — шепоче.

— Як же я люблю тебе, Ізідоро! — шепоче приголомшено.

Ізідора усміхається. Розкидає у воді руки. І ноги. Отак і опускається біле, як простирадло, дно. А то і не дно зовсім — білі простирадла на широкому ліжку в Ізідориній спальні.

— Йди до мене… — шепоче дівчина.

Ілія зриває одяг, повільно опускається на тремтяче гаряче тіло.

— Я змастила себе олією з каперсів, — винувато мовить раптом Ізідора.

— Навіщо? — вперше за все життя Ілія зливається з трепетним жіночим тілом, захлинається від незнайомих, божевільних відчуттів.

— А ти не знаєш? — чує голос Ізідори. — Від олії з каперсів шкіра стає ніжною, волосся блискучим, а жага розпалюється так сильно, що вже й неважливо, хто поряд — коханий чи ні…

«Не розумію. Не розумію тебе!» — хоче відповісти Ілія, та ритм довгоочікуваної близькості затуляє вуста, очі, вуха. «Моя! Моя…» Вивільняє сім’я і тільки потім помічає поряд з Ізідориним ліжком незнайомого сивого дідка. Стоїть спокійно, геть нічому не дивується, чекає, поки вгамуються пристрасті.

— Ви… Хто такий? Що тут робите? — Ілія сидить на постелі, затуляє собою голу Ізідору, ошелешено кліпає повіками.

Дідок суворо супить брови.

— А помолитися?! — шипить невдоволено.

— Так! Помолитися! — винувато шепоче Ізідора, уже мчить до каплиці.

Ілія роздратовано шикає на дідка, а того уже й нема. Роззирається, вимовляє упевнено: