Биті є. Гоцик

— Один хороший человек… Паспорт обещал сделать… Хочу домой. Дома умирать. Найди его… Скажи — Данг очень просит.

Гоцик заприсягся: зробить. Попхався шукати блошиний базар на вулиці Ферія, що на ньому, за словами Данга, і крутиться ота добра людина. Дійшов до базиліки Макарена, неподалік палац герцогині Альби. А де ж базар? В’єтнамець пояснював — поряд із палацом і базилікою. Сіпнув місцевого: базар тут, кажуть, а вулиця Ферія — порожня…

— По четвергах, — пояснив той.

У четвер зранку Гоцик уже шльондрав рядами з пістрявим крамом, розкладеним прямо на бруківці. Чого тут тільки не було: від антикваріату до звичайних старих речей, на кшталт давнішніх ластів для підводного плавання. Розглядав не товар, продавців уважно, бо Данг клявся: Гоцик одразу впізнає синьйора Алваро, що він торгує тут старовинними книжками.

Чоловік років шістдесяти, дійсно, виділявся у натовпі геть не смаглявою блідою шкірою, вигадливо постриженою борідкою і солом’яним капелюхом з такими широкими крисами, що ще б трохи — і сомбреро. Під його ногами на газетці — кілька старовинних видань Сервантеса.

— Я від Данга, — сказав Гоцик.

Блідолиций здивовано підняв брови.

— Данг! Азієць Данг. З В’єтнаму… Казав — ви обіцяли, — Гоцик подався до букініста, прошепотів: — Паспорт! Розумієте?

Синьйор Алваро жваво підхопив із землі фоліанти, кивнув привітно.

— Прошу за мною, — сказав так просто, ніби запрошував на каву.

За кілька хвилин Гоцик сидів на диванчику у задній кімнатці невеличкого книжкового магазину. Синьйор Алваро перебирав папірці в ящику письмового стола, зосереджено пояснював:

— Ні! На жаль! Жодного підходящого справжнього документа, що він підходив би… азіату похилого віку, не маю. Можу замовити тільки фальшивий паспорт. Але передайте шановному синьйору Дангу: ми гарантуємо високу якість документа, але й попереджаємо про можливі проблеми.

— А справжні документи для слов’ян… Хлопця мого віку. І жінки років сорока п’яти.

— Можна, — кивнув синьйор Алваро. — Є кілька естонських паспортів старого зразка. Переклеїмо фотографії, і матимете справжній документ.

— Скільки коштуватиме?

— Триста дев’яносто євро за один паспорт. Плюс ваші фотографії. Гарної якості й у світлому одязі.

Гоцик завмер, напружено подивився на блідолицього.

— Перепрошую. Ви… не боїтеся?

Синьйор Алваро усміхнувся, наче обеззброїв, поплескав Гоцика по плечу.

— І вам не раджу. Не допомагає. Я, кабайєро, ніколи людям не брешу. Найкраща гарантія.