Биті є. Гоцик

Гоцик напружився, тихо пішов до автівок. У відкритому причепі однієї — купа лахміття, схожа на секонд-хенд. Підхопив ще червону вуглинку з багаття, закинув у причіп — лахміття задиміло.

Збудився. Вихоплював з багаття гаряче вугілля, кидав на капоти автівок, на фанерні дахи фургончиків. Учепився у великий пекучий шмат, і хоч табір уже просинався, побіг до білого трейлера, одним ударом кулака вибив скло.

— Привіт, Пауло!

Вкинув усередину чорний камінь із червоними язиками полум’я.

З фургончиків уже вискакували роми.

Гоцик роззирнувся, побачив чималу дровиняку біля трейлера Пауло. Ухопив. Ускочив усередину. Одним ударом зніс бороданя, що в самих тільки білих трусах уже спішив до дверей.

— Лежи!

Бив усе, що бачив: посуд, меблі, Пауло, знову меблі, Пауло… Матюкався, захлинався. У вухах дзвеніло.

Нахилився до бороданя.

— Я, сука, увесь час поруч буду… Допетрав?!

Відсахнувся, побіг у дальній кінець трейлера — до туалету. Буцнув ногою по стіні — проломилася, вивалилася разом з унітазом.

Вискочив у ніч, дременув до дюн. Упав на пісок під сосною, зиркнув на табір. Роми й не сіпнулися переслідувати нападника. Метушилися-волали, гасили лахміття-дахи-автівки. З вікна білого трейлера густими клубами валив сірий дим. Біля розкиданого вогнища набундючений злий Пауло прикладав ганчірку до скривавленого лоба.

Гоцик усміхнувся винувато.

— Ну, не до смерті ж…

Важко посунув геть, радості катма: наче відрізали язик — що не роби, не повернути.

Під ранок дійшов до узбережжя. Дивився на білий пісок, синю воду. Гармонія. Жодної людини. Тільки вдалині дві сірі цятки поміж синім і білим. Вдивився — берегом уздовж затоки стрімко мчало двійко гордих вільних андалусійців.

— Красені, — усміхнувся зачудовано.

Поправив рюкзак, насупився. Плани прості: сьогодні ж іспано-португальський кордон перетнути.

Колись мама захоплено писала: яке ж гарне місто Сініш! Чистюсіньке, акуратнюсіньке. Від океану свіжий вітер лине, апельсиновий фреш отут — як у нас із моркви. А пляжі такі чисті, ніби ніяких обгорток і порожніх пляшок не існує в природі, а існує тільки гармонія, радість і величезні порції у місцевих тавернах.

Перше, що побачив Гоцик ще здалеку, — великий промисловий порт, термінал танкерів, з усіх боків якого стирчали труби нафтоочисного заводу. Та проблеми захисту навколишнього середовища в цьому конкретному місці земної кулю хвилювали Гоцика найменше.