Биті є. Гоцик

— Який день тримається температура? — спитав.

— Третій, — сказала синьйора Агуеда.

— Терміново до лікарні, — лікар відкинув легку ковдру з тіла Марічки, натискував одним пальцем на кістки ніг нижче коліна. — Дивіться, які набряки…

Гоцик витягував шию, супився: на худих ногах Марічки після кожного натискання лікаря залишалися ямки.

Лікареві заплатити, подякувати і відправили. Похмурий Гоцик сидів на кухні навпроти господарів, жовна ходуном.

— Не можна маму Марічку до лікарні. Нелегалка. Та і я…

Синьйора Агуеда гнівалася, енергійно доводила — тільки у лікарні врятують! Не хоче гріх на душу брати, залишати бідаху тут! І хай поліція прийде! Хай Марічка вкаже на хітанос! На сусідній фермі хлопець молодий помер, бо роми його на наркоту підсадили. А у них минулоріч овець покрали…

Гоцик супився, стискав кулаки від безсилля. Синьйор Дієго торкнувся жінчиного плеча.

— Терезі подзвони.

— Ні!

— Подзвони…

Синьйора Агуеда розгнівалася ще більше: вісім років з сестрою не розмовляє, поклялася до смерті про неї не згадувати, не простить ніколи і не подзвонить! Хіба що посеред білого дня ніч стане, грім у дім вдарить, розтрощить вщент, а вівці втечуть у гори, бо першими відчують Армагеддон!

— А хто… та Тереза? — спитав Гоцик синьйора Дієго.

— Монашка. У Севільї живе. Вони прихищають нужденних. І лікарня у них…

Хазяїн не встиг договорити. Гоцик бухнувся господині у ноги, дістав з рюкзака золотий брусок, два смарагди, виклав на підлогу.

— Подзвоніть! — їв очима горду хазяйку.

Синьйора Агуеда насупилася, віджбурнула скарби — сховай!

Наступного дня синьйор Дієго на старенькому «фольксвагені» віз українських нелегалів до Севільї, до монастиря Конвенто-де-Санта-Паула, де служила Богові і людям старша сестра синьйори Агуеди Тереза.

Агуеда проводжала гостей зі сльозами на очах. Обійняла Марічку, допомогла їй розміститися на задньому сидінні автівки. Поклала поряд торбину із одягом — від себе відірвала, усього наскладала полонянці. Хрестила, шепотіла:

— Збережи добру жінку, Свята Діво Маріє!