Биті є. Гоцик

— Сьомочко… Давай отут за столик присядемо. Поговоримо спочатку.

Гоцик зиркнув на маму насторожено. Пішов до столика, упав на стілець, кинув рюкзак під стіл. Мама присіла поряд. Збентежена, знічена.

— Добре, що ти тут. Я тобі роботу тут знайду…

— Чого про навчання не питаєш?

— Як університет? Усе добре? — наче схаменулася.

— Покинув.

— Що? — мама розгубилася ще більше, та не розгнівалася. Сіпала край помаранчевої скатертини. — Ну… Нічого. Працюватимеш. Я — поряд.

— Ма… Я по тебе. Поїхали додому.

— Та що ти?! А хто гроші зароблятиме? Хто татові допоможе?

— Не треба татові твоїх грошей. Він за тобою журиться…

Мама сплеснула руками, приклала їх до грудей.

— Господи, Боже мій…

— Ма… У мене грошей тепер — до фіга, — сказав Гоцик. — Ти «мерседес» хочеш? Давай на «мерседесі» додому поїдемо. Га?

Мама не встигла відповісти. До столика підійшла чорнява дівчина у фартушку, ввічливо усміхнулася.

— Синьйоро Алмейдо! Що запропонувати вашому гостеві?

Мама почервоніла до скронь, видушила привітну посмішку.

— Дякую, Валсо. Нічого… не треба.

Дівчина щезла. Гоцик усміхнувся спустошено.

— Ма! Чому ти тут синьйора Алмейда? Часом, заміж не вискочила?

Мама видихнула безпорадно.