І відразу ж напустилась на небажану гостю.
– Ти чого вирячилась на мене? Така ніжна пані, що й вилаятись при тобі не вільно? А то ж через тебе я лаюсь, через красу твою ясновельможну! – Одарка покривилась. – Навіщо приїхала сюди?
Катерина вражено відсахнулась.
– Що ви, тітко, нікуди я не їхала, мене ваш син привіз.
– Що, супроти волі?
– Супроти, лантух на голову й повезли.
– Он як, – замислено протягнула Одарка, роздивляючись багато вбрану панянку, і та її внутрішня напруга від того, що суперниця приїхала сюди не сама, трішки послабшала. – То ви й не кохаєте Макара?
Дівчина звела на неї свої дивні ясні золотаво-зелені очі, й у них спалахнула такої сили ненависть, що Одарка ледве втрималась, щоб не відсахнутись, і слова панянки пролунали музикою.
– Я його ненавиджу! – Тихо, але твердо промовила дівчина, а Одарка й зраділа, почувши її слова, і подивувалась, як то можна не любити Макара, коли він такий гарний, коли одним своїм поглядом здатен розпалити вогонь у серці. А ця пані, виходить, що не така, дивна все ж якась.
Одарка поглянула на сина.
– Чув, Тарасе, пані не хоче тут залишатись.
– Чув.
– То ж відпусти її!
– Ні!
Одарка кинула на нього злий погляд і вийшла з хати, забравши із собою ту нещасну курку, щоб дорізати. Нехай кокошиться, а вона все одно знайде можливість позбутися цієї панянки. Та щоб вона цього не змогла, не може такого бути. На те вона й Одарка Рогозиха.
* * *Та хоч би які там думки заходили в забиту ревнощами голову Одарки, не судилось їм утілитися в життя. Надвечір, коли сонце вже сідало десь у полі за обрій, а Одарка доварювала борщ із тієї злощасної курки, до хутора вернувся несподівано господар. Одарка вийняла з печі борщ і мало не розлила його з розпачу, побачивши у вікно Макара.
– Примчав!
Катерина, яка з нещасним виглядом сиділа на стільчику, здригнулась від тих слів усім тілом. Сотник то, певно, примчав, а кому ж іще було сюди мчати? Господи ж помилуй, що зараз буде? Тіло її не забуло ще тих побоїв, а ось зараз вона зустріне його знову, і чим закінчиться для неї та зустріч, вона не може й уявити. Гнівлива Одарка біля печі вмить напружилась, засяявши водночас лицем, і Катерині чомусь, може й хибно, здалося, що не байдужа до сотника ця чорноока красуня, а ненависть до Катерини в її очах – звичайні ревнощі. Та що ж йому треба, тому сотникові, коли кохає його така жінка, брав би її за дружину, любився б із нею, а їй, Катерині, дав би нарешті спокій, не тратив би на неї своїх сил. Ба ні, немає йому спокою, знов щось задумав.
Вони з Одаркою напружено вдивлялись у двері, у яких ось-ось мав з’явитися Макар Яковенко, услухалися в голос його, що лунав у дворі, й для кожної голос той лунав по-особливому. Для Одарки він був наймиліший та найжаданіший у світі, а Катерина вся тремтіла від огиди, зачувши той ненависний для себе голос. Він зараз з’явиться у світлиці, і чим буде для Катерини та його поява?
Й ось він увійшов, стрімко увійшов, прудкою юнацькою ходою, і відразу ж очі його знайшли застиглу Катерину й навіть на мить не торкнулися поглядом завмерлої біля печі Одарки. І та помертвіла вся, побачивши, як дивиться її Макар на цю панську дівчину, як спалахують очі його яскравим світлом, і бачить вона в них те, чого так сподівалася до себе, чого так шукала увесь цей час, коли він дивився на неї. Та як не шукала, так і не знайшла. Біль і сліпуча хвиля ревнощів накотились на її серце з такою силою, що ледве втримала вона в руках горщика з борщем. А він, коханий та зрадливий, ішов зараз до іншої, і для іншої горіли полум’ям його очі, інша зараз панувала в його серці, а не вона, вірна Одарка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Катерина » автора Гнатко Дарина на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Графиня“ на сторінці 52. Приємного читання.