Розділ «Книга II Мейлань»

Власне, це все, що зміг розповісти нам Сай Другий.

Небагато.

Тепер, щоправда, ми точно знали інших. І час зустрічі. І місце зустрічі.

Мейлань.

5

…Я сидів і мовчав, осмислюючи почуте й міркуючи, яку користь можна мати з отриманого знання. Єдиноріг, Уламок і Сай Другий теж мовчали. І тут…

І тут хтось заговорив.

Спочатку я навіть не одразу зрозумів, хто, але після першого подиву до мене дійшло, що це не хто інший, як есток Заррахід.

Мій дворецький.

Себто – меч мого дворецького.

А точніше – дворецький мого меча й меч мого дворецького.

А ще точніше – колишній дворецький… і так далі.

– Але ж ви й молодці! – захоплено мовив Заррахід, востаннє брязнувши об зерцало лат. Лиск столичних манер чомусь геть злетів з естока. Я ще подумав, що така зміна взагалі неможлива, якщо порівняти наших дворецьких до й після звільнення – але чи мені казати про неможливе…

– Але ви й молодці! Це ж треба було так йому набалдашник заморочити! А він вам усе й виклав!.. Дуже хвацько!

Ледве я зрозумів, що практичний есток переконаний, начебто весь цей час хитрий Єдиноріг не своїм голосом дурив легковірного Сая, як іще один голос ледь остаточно не звів мене з розуму.

– Може, за лікарем збігати? – поцікавився цей голос. – Із ким це ти розмовляєш, Чене? Вухатий демон У привидівся?

– Я? З ким це я розмовляю? – це було перше, що спало мені на думку.

– Ось про це я тебе й запитую! Сидиш тут уже цілу годину й мариш із розплющеними очима… Бурмочеш про якихось Звитяжців, як ти їм навіщось свою залізну руку простягаєш від імені людства!.. І таке інше. Я, звичайно, розумію – вночі мало спав, бабця ця шкодлива… То по лікаря йти чи вже не треба?

Ось тобі й маєш! Виявляється, спілкуючись із Звитяжцями, я дещо промовляв уголос. І співчутливий ан-Танья вирішив, що у мене не все гаразд із головою… Втім, ще недавно я й сам би так вирішив.

Здається, знову доведеться переконувати. Причому обох одночасно. Та ще парочка – Кос із Заррахідом… такі довірливі.