Розділ «21. Розмова в деканаті»

25 листопада. Суду ще не було. Від Миколи ні слова. У мене зробили обшук, забрали щоденник і стенограму Миколиної доповіді. Наші космоісторики розгублені, але намагаються якось виказати мені своє співчуття. Лише Віктор Кривда днів зо два тому налетів на мене в університетському коридорі так, мовби нічого й не сталося. Потягнув мене до завідувача кафедри астрономії.

— Мироне Яковичу! Скажіть Оксані про білок для Юпітера. Це ж сенсація!

Професор поглянув на Кривду трохи здивовано. Видно, вони з Віктором щойно про це розмовляли. Мирон Якович тримається зі студентами, як з рівними. Дехто цим зловживає. Ось тепер і Кривда з ним запанібрата.

— Білок для Юпітера — не вигадка, — повагом сказав професор. — Сьогодні невідома навіть його формула.

— Це жахливо! — вигукнув Віктор. — Тоді Тунгуський вибух, то таки справді космічний корабель. До речі, тепер уже так думають не лише фантаст, а навіть фізики із Дубни. Дослідження фізиків показують, що це диво не могло бути ні кометою, ні метеоритом. Це був ядерний вибух!.. Розумієте? Фізики дослідили. Об'єктивно!..

— Знаю. Читав, — промовив Мирон Якович. — Та якщо припускати, що то діяльність розумних істот… Або катастрофа зорельота…

— Бог! — очі Віктора спалахнули неприродно, майже божевільно. — Розумна істота з Юпітера — для нас Бог! Подумайте тільки: Юпітер за обсягом у тисячу триста разів більший від Землі! Ми проти нього — карлики…

Гарячковими рухами Віктор видобув із портфеля якусь книгу в чорній обкладинці. Що я бачу? В це важко було повірити! Але ж правда: Віктор розгорнув новеньку Біблію. Американське видання російською мовою.

— Якщо вони є, то це були вони! Отой вогонь… І колеса., і метал… І прозоре склепіння над їхніми головами… Вони сиділи в апаратах. І розмовляли через гучномовці…

Він був такий збуджений, ніби в ці хвилини зробив якесь відкриття, що мало світове значення.

— Що ви маєте на увазі? — перепитав Мирон Якович.

Віктор прочитав свідчення пророка Ієзекеїла — одного із найвідоміших біблейських пророків:

«І я бачив: ось бурхливий вітер пішов з півночі, велика хмара в клубках вогню, і сяйво навколо нього. А із глибини його ніби світло полум’я із глибини вогню; із глибини його видно було подобу чотирьох животин, — і такий був вигляд їхній: вигляд їхній був, як у людини.

І у кожного — четверо облич, і у кожного з них — четверо крил;

І руки людські були під крилами…»

Тут Віктор, увірвавши читання, вдався до пояснень. Оскільки на Юпітері дуже великі відцентрові сили, то логічно припустити, що розумні істоти там літають. Чому б їм не бути крилатими? Це дуже полегшило їхню еволюцію. А мідні копита, про які каже Ієзекеїл, — це, мабуть, деталі їхніх апаратів. Можливо, апарат був не один. У кожному він бачив чотири обличчя. Крила, обличчя, апарати — все це злилося для нього в суцільний вир. Так воно й мало бути. Треба зважити, що пророк був просто приголомшений. Це був стан афекту, коли реальність переплітається з галюцинаціями. Та чи все тут належить до галюцинацій? У його розповіді є справді технічні свідчення! Звідки їм узятися в галюцинаціях людини, яка нічого не знає про космічні апарати? Хіба галюцинації виникають не на основі баченого? Ми навіть уві сні ніколи не бачимо того, чого немає в реальному житті. Деталі можуть змішуватися, вступати в неприродні зв'язки, але всі вони формуються із того, що ми колись бачили.

«І вигляд цих животин був, як вигляд полум'яних вуглин, як вигляд лампад; вогонь ходив поміж животинами, і сяйво від вогню, і вилітали блискавиці із вогню.

І животини швидко рухались туди й сюди, як блискавиця зблискує.

І дивився я на животин — і ось на землі поруч цих животин по одному колесу перед чотирма обличчями їхніми.