Розділ «23. Над крижаним океаном»

Чаміно зустрів їх ще на станції, вигляд у нього був дуже веселий, ніби він приховував якусь радісну звістку. Сміявся, жартував, наче хлопчисько, і був схожий на того Чаміно, якого Микола знав у дитинстві. Проте він поки що не хотів пояснити, в чому полягає причина його веселості.

Зібрався Штаб повстанців. Микола з гордістю поглядав на дядька Гашо, який сидів за трикутним столом серед членів Штабу. Гашо почував себе незвично, ніби потрапив сюди випадково. Він був занадто серйозний, трохи навіть набундючений, але Микола розумів, що це походило від мимовільної скованості.

Спершу розмовляли про Материк Свободи. Членів Штабу дуже цікавило, яке враження справило на мандрівників це суспільство. Кожен говорив те, що думав. Потім перейшли до обговорення найскладнішого питання — про тактику Братства вільних сердець.

Гашо доповідав стримано, боячись найменших перебільшень, але навіть із його скупої доповіді можна було зрозуміти, що Братство стало новим Штабом, який має свої розгалуження по всьому «першому поверху» держави Безсмертного.

Проте більшість членів Братства, знаючи, що саме треба зруйнувати, ще не знала, заради чого потрібне це руйнування. І хоч Микола не раз викладав програму майбутнього суспільства, вона сприймалася членами Братства як щось нереальне, бо людям важко було повірити, що таке суспільство можливе.

Тепер це суспільство побачив Гашо — голова Братства. Чи він повинен приховувати свою поїздку на Материк Свободи? Очевидно, це недоцільно. Материк Свободи не таємниця. Його щодня проклинають у храмах, біловолосі знають про його існування, але завдяки проповідям жерців його уявляють уособленням усіх можливих гріхів.

Держава повстанців, яку Штаб уважав арсеналом революції, і надалі мала перебувати поза підозрою. Про неї не слід ніде говорити. Натомість Штаб доручив Миколі ознайомити якомога більше членів Братства з життям і побутом Материка Свободи.

Що й казати, це завдання було дуже тяжке, бо туди лишався єдиний шлях — над крижаним океаном. Той самий шлях, який колись з надзвичайними труднощами довелось подолати Лашуре.

Микола одразу ж погодився. Він отримав у своє розпорядження двадцять гравітаційних плащів, двадцять кишенькових кліматизаторів і стільки ж потужних шахо. Від ворожих стін горизонтів і шахо-контролю мандрівників захищатимуть генератори екранізації Штабу.

Микола й Гашо пообіцяли, що протягом найближчих двох обертів на Материку Свободи побувають зо три тисячі найталановитіших проповідників Братства. Миколі, що мав бути їхнім постійним провідником, доведеться за цей час зробити принаймні сто шістдесят подорожей через океан — туди й назад. Але так і тільки так можна розказати правду, яку мусив знати весь народ!..

Було дуже гірко, що для цієї мети не можна використати великого континентального тунелю, — не дозволяли закони конспірації.

Якби йшлося про двох чи трьох членів Братства, — іще можна було б ризикувати, покладаючись на їхні конспіративні здібності. Та коли йдеться про тисячі людей, які постійно перебувають під контролем ворожих шахо, таємницю вберегти неможливо…

В розпорядженні Миколи лишилося кілька днів. Вони ходили з Лочею по вулицях і площах, придивлялися до того, як і чим живуть люди. Ні, це ще не Материк Свободи!.. Ще в людях немає тієї духовної розкутості, незалежності думки, внутрішньої свободи, яку вони бачили там. Ще люди дивляться на Штаб з такою побожністю, як нещодавно дивилися на храм божий, говорять про нього пошепки, кожна фраза закінчується подякою на адресу Штабу. Миколу спершу дратували ці подяки, в них було щось принизливе для людини. Потім він заспокоїв себе думкою, що, мабуть, перше покоління визволених людей не може жити інакше. Нові покоління поставлять усе на своє місце — і імена героїв, і власну свободу, і високу гідність живих…

Він думав про це тому, що Лоча, його мила, скромна Лоча, в якій, здавалось, не було нічого героїчного, раптом перетворилася на справжню героїню. Не було жодної людини в державі повстанців, яка б не знала її і не любила. З нею всі віталися, кожен хотів їй сказати щось дуже хороше, і варто було на якусь мить зупинитись, як навколо неї одразу виникав натовп. Усе це були люди, що пройшли через її сад.

— Тебе знають більше, ніж Штаб, — жартував Микола. — Ти могла б очолити революцію.

— Цілком можливо, — в тон йому відповіла Лоча.

Про нову розлуку вони намагались не говорити: ні зітханнями, ні жалісними розмовами її не відвернути. До того ж Микола обіцяв інколи навідуватися.

Миколу дивувало, що ніхто з його друзів не звернув уваги на повідомлення: Пантеон Розуму зв'язав Материк Свободи з Юпітером. Чим це пояснити? Може, тим, що надто багато було вражень?.. Чи, може, їм здалося, що Юпітер виконував лише пасивну роль антенного поля?..

Та якось Лоча все ж таки запитала: