TextBook … І за виглядом їхнім, і за будовою здавалося, ніби колесо вкладено в колесо.
А обіддя їхнє, — високе і страшне було воно, обіддя їхнє; у всіх чотирьох навколо повно було очей.
І куди йшли животини, йшли і колеса поруч них; а коли животини підіймались над землею, тоді підіймались і колеса.
Дух животин був у колесах…»
(Віктор пояснив: то, можливо, були радіолокатори. Бо й у нас вони майже такі самі — колесо в колесі. Оті страшні очі — це якісь оптичні прилади. Можливо, колеса були також гравітаційними двигунами).
«А над головами у животин було щось схоже на склепіння, ніби дивовижний кристал простертий угорі над головами їхніми.
А під склепінням… у кожного два крила покривали тіла їхні.
І голос був із склепіння, що над головами їхніми; коли вони зупинялись, тоді опускали крила свої.
А над склепінням… було щось схоже на престол, по вигляду ніби із сапфіру; а над подобою престолу була подоба людська вгорі на ньому.
І бачив я ніби розпечений метал, ніби вогонь у глибині його…
У якому вигляді буває райдуга на хмарах під час дощу, такий вигляд мало те сяйво навкруги…»
Віктор закрив Біблію.
— Що ви про це скажете? — звернувся він до Мирона Яковича. — Чи можна вимагати, щоб старовинна людина описала цю подію точніше? Навіщо ж люди несуть оце через тисячоліття? Невже всіх попередників наших треба вважати параноїками?
— Свідчення дуже цікаве, — погодився Мирон Якович.
— Отже, Бог таки є! Вони наказали Ієзекеїлові пророкувати від імені Бога…
Мирон Якович посміхнувся.
— Колись французькі академіки дуже гнівалися на людей, які стверджували: з неба падає розпечене каміння. Академіки гадали так: якщо це правда, тоді немає жодної можливості заперечити Бога. Ви стверджуєте майже те саме: якщо на Земді побували космічні істоти, — значить, вони були посланцями Господа Бога.
— Логос є Логос. І якщо він діє із глибин матерії, то все одно людина не може бути від нього вільною.
— Ось що, Вікторе… Воля, про яку ви кажете, — це бажання бачити себе над Природою. Але жити у Всесвіті й бути від нього незалежним справді таки не можна.
* * *Я хотіла познайомити Миколу із Мироном Яковичем, але не встигла. Та професор, мабуть, знає про його арешт. Хтось із наших йому розповів. Я це відчуваю підсвідомо: дивиться на мене тепло, співчутливо. Проте запитати не наважується. Тим часом Віктор продовжував:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син Сонця — Фаетон» автора Руденко М.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „21. Розмова в деканаті“ на сторінці 2. Приємного читання.