Розділ четвертий Час повертати борги

— Чули? — кивнув Тима у їхній бік. — То дуже доречна зараз для нас пісня.

— Пана Сілезького заарештовано, — сказав Клим, беручи свою чарку. — Ми ж не за це питимемо, так?

— Ми будемо пили за його швидке звільнення, — серйозно мовив Тима, і Кошовий лиш тепер помітив — шепелявий злодій вже трохи почастувався.

Не чаркуючись, Тима випив, заковтнувши горілку й не скривившись при цьому, що підтвердило Климові припущення: звичка, сьогодні перехиляє не вперше. Сам пригубив, потім під пильним наглядом співбесідника таки доцідив майже все, поставив чарку, пригостився ковбаскою. Тима ж навіть не думав про їжу — закурив випите й майже відразу налив знову.

— Куди поспішаєте?

— Маємо клопіт, пане Кошовий. Нашого пана Густава заквасили [23] серйозно. Як не видряпаємо з Бригідок — склепають не одну справу. І світить йому айт туд [24], не інакше.

— Ми ж давно знайомі, пане Тимо. Не кажіть, що ваш пан Сілезький сидить задурно.

— Ви ж вчена людина, пане Кошовий. Вчилися на юриста. Тож напевне знаєте: судити треба лише за те, що людині довели. У кримінальної поліції є сила-силенна питань до Густава Сілезького. Але поставити їх йому поліціянти не можуть уже досить давно. Бо знають — доказів нема.

— Або не зібрали.

— Отож, або не набрали, — ствердно кивнув Тима. — Тут так само доказів нема. Проте його заквасили, не дуже-то й розбираючись, що до чого. Через козулю [25] зміг передати на волю ось це бялко [26].

Тима виклав на стіл перед Климом клаптик сірого паперу. Розгорнувши, Кошовий підніс ближче до очей, побачив — писалося швидко, той, хто писав, мав обмаль часу. Тож розібрати було важкувато, та все ж Клим прочитав:

Мене засипали [27]. Я її не вбивав. Знайдіть адвоката. Хай займається. Він нам винен.

Знизавши плечима, Кошовий перевернув папірець, ніби з іншого боку могло бути ще щось написано.

Тима спритно вихопив у Клима записку.

Поклав у попільницю, чиркнув сірником, підніс вогник.

Клапоть спалахнув та за мить перетворився на гірку попелу.

— Не розумію, до чого тут я, — промовив Кошовий. — Пан Сілезький не робить зараз нічого, що б мене здивувало. Провину в таких випадках не визнають, хіба що вбивцю заскочуть біля жертви з ножем чи пістолетом у руці. Хоче адвоката, що теж законно й має право.

— Він не міг називати жодних прізвищ, — парирував Тима. — Хтозна, чи можна довіряти козулі. Раптом віднесе записку просто в руки комісару Віхурі, аби вислужитися. Мова не про звичайного адвоката. Аби було так, пан Сілезький не нагадував би про борги.

— Що за борги?

— Ваші, пане Кошовий. Ми вже давно, від тих часів, коли познайомилися, називаємо вас проміж себе адвокатом. Та ви ж, власне, ним і є. Щоб не помилилися, пан Густав пише про борг.