Розділ третій Про що не напишуть у газетах

Шацький нервово засовався на стільці.

Дружно глянувши на нього, Клим та Громнишин знову втупилися один у одного.

— Я все зрозумів, — сказав Кошовий. — Несіть мені перо й чорнило, я підпишу. Якщо мій підпис на цій та подібних відозвах допоможе змінити ситуацію, зокрема, віднайти кошти на розбудову та утримання українських шкіл з відповідним вихованням, — підпишу охоче й всякий раз. Можете звертатися просто до «Штефка й партнерів».

Поки вчитель ходив за приладдям, Клим із Шацьким не зронили пари з вуст. Написавши своє прізвище й залишивши автограф, Кошовий завважив: він лише третій, тож активність новоствореного товариства залишала бажати кращого. Ніяк це не коментуючи, Клим запитав:

— Чим ще можу бути корисним? Тільки не просіть грошей, у мене нема.

— Ви зробили важливу справу, — Громнишин із серйозним виразом на обличчі склав аркуш та запхав назад, до бічної кишені. — А взагалі, все на свої місця розставить війна.

— Війна? — стрепенувся Клим.

— Чого всі так бояться цього слова? Війна, пане Кошовий, змінить усе за нас. Бо воюватимуть не українці з українцями, а великі імперії, котрі нас гнітять. Військові дії ослаблять їх обопільно. А ми постанемо на руїнах.

Після такого одкровення Климові лишилося хіба мовчки потиснути на прощання руку новому знайомому. І щойно той поважно віддалився, сів, буркнувши собі під носа:

— Божевілля якесь. Війна…

— Та хіба ви не чули? — брови Шацького стрибнули вгору. — Тепер усі довкола говорять про війну! Але поки патякають — ніхто не воюватиме. Люди просто спускають пару. Нині все надто добре, аби воювати один із одним.

— Як бачите, не все добре. Й не для всіх.

— Завжди є особи, котрі чимось незадоволені. Для прикладу, знаєте, чим не задоволена моя люба Естер?

Замість відповісти Клим витягнув цибулину годинника, перевірив час.

— Ми про що тут говоримо? Здається, сьогодні день такий — усі намагаються задурити мені голову, збити з пантелику. Ви почали щось про зовнішність нещасної дівчини. Ніби в цьому причина її зв’язку з Густавом Сілезьким. Покійна панна Агнешка була такою красунею, що він не встояв?

Шацький неабияк зрадів.

Йому помітно кортіло повернутися до розмови, заради якої витягнув Клима з контори. Але в цьому бажанні, як і загалом у поведінці Йозефа, було щось підозріле. До кінця не розуміючи, що саме непокоїть, Кошовий вирішив більше не заважати тому говорити. Шацький же почав, нахилившись ближче й зовсім забувши про недопиту каву та недоїдену булочку.

— Ви таки справді не звертали увагу, пане Кошовий. Навпаки, небіжчиця була зовсім негарною. Не мав честі знати її покійну матусю, але риси її батька досить грубі. Тож Агнешка цілком могла вдатися в тата як лицем, так і характером. А ще краще — зовнішність визначила характер.

— Я не фізіономіст, Шацький. З теорією пана Ломброзо про те, що неприємна зовнішність видає злочинця швидше за його дії, знайомий побіжно.

— Та я не кажу, що панна практикувала злочини! — заперечив Йозеф. — Просто є така особливість: на жінок, особливо — молодих, звертають увагу насамперед через їхні личка чи пишні форми. Якщо одне доповнює інше, все дуже добре. Тепер уявіть собі таке, прости Господи, гидке каченя, яким народилася й росла панна Агнеля. Час іде, дівчина підростає, частіше дивиться на себе в дзеркало, потім — на подружок, однолітків, старших жінок. І не може не бачити разючої відмінності! Далі панна, наділена гострим розумом, розуміє — він не компенсує зовнішніх ґанджів. Та є обставина, котра здатна все виправити: батькові статки.