Розділ дев’ятнадцятий Німа служниця

Він видобув із кишені знімок, один із тих, що були в клубі «Доміно» і показані згодом Магді.

— Німа служниця. Пані у венеційській масці. Я довго думав, хто це. Не наберуся нахабства, аби запропонувати вам роздягтися, пані Дано. Та перепрошую наперед за можливу нетактовність: на світлині видно — у вас розкішне тіло.

— Фе, пане Кошовий! — вирвалося в Магди.

— Ще раз пробачте за солдафонство. Але в цьому — вся суть справи, пані Магдо. Вся сіль історії. Як каже пані Естер Шацька, увесь цимес.

— Звідки ви знаєте? Ви піддивлялися за панною?

— Я вийшов із цього віку дуже давно, пані Магдо. Присутню тут Дану Лилик упізнала Ружена Гошовська, інша завсідниця так званого клубу «Доміно». Фотографувалися вони, ясна річ, у масках. Та свої, гм, забави влаштовували без. Тому бачили одна одну, як кажуть, у плоті. На так давно я покликав вас на зустріч, пані Дано. Запискою через «Модну Агнелю». Ви прийшли, бо вже звикли, що ми спілкуємось. Нічого не запідозрили, а я говорив із вами про якісь банальні речі. Водночас до місця нашої здибанки покликав і пані Гошовську. Вона трималася так, аби ви її не помітили. Й потім підтвердила мої підозри. Німа служниця — ви. Що породило купу питань. Зокрема таке. Ви старанно приховували від мене свою участь у, перепрошую, назву речі своїми іменами, оргіях. І в той самий час спрямовуєте мене на віллу, про яку знає обмежена кількість осіб. Ще й у той самий час, коли там мають з’явитися інші маски. Не кажіть, пані Дано, що пані Ружену й Франца ми ось із Шацьким зустріли о другій годині дня випадково. Ви чудово знали, хто коли там буває. Знали, що там відбувається. І, як уже бачимо, не просто прибирали за всіма ліжками, наводили порядок у помешканні, носили білизну до пралі. Ви хотіли, аби я викрив цю огидну таємницю.

Дана мовчала, але й не відводила погляду. В ньому читався виклик, зухвалий, ніби вона прийняла свій, нікому не помітний, останній бій. Замість неї заговорила Магда:

— Навіть якщо це так, пане Кошовий, хіба це означає, що дівчина — вбивця?

— Вона б нічого мені не сказала. Не навела б на слід, аби я її не обдурив. Каюся, пані Магдо, заморочив голову панночці у своїх інтересах. Збрехав, що приватно допомагаю поліції. Що подумала вбивця? А ось що: провина того, хто за ґратами, Густава Сілезького, під сумнівом. Тепер я підозрюю, хто навів на нього поліцію. Пані Дана має залізні нерви, ще міцнішу витримку. Почекала дев’ять днів і вже тоді знайшла спосіб повідомити кого слід про зв’язок кримінального короля й доньки мільйонера. Звісно, це приховувалося обома сторонами. І Сілезький — вартісний кандидат на вбивцю. Все добре. Аж раптом вбивця чує про сумніви. Й підкидає, як вважає, поліції новий слід.

Кошовий перевів подих. Глянув на Магду, потім — на мовчазного Шацького.

— Признаюся — виявив себе цілковитим ідіотом. Не відразу зрозумів, що рухаюся в напрямках, котрі мені свідомо підказують. Дана, — він уже забув про пані, — спрямовувала мене всякий раз у інший бік. І я постійно знаходив докази можливої причетності нової особи до вбивства. Ви, Дано, навіть вперто називали причину — помста. Панні Агнелі мстилися то ображені в кращих почуттях збезчещені чоловіки ваших партнерок по ігрищах на віллі. То — істеричний ділок від політики, і його помста Радомському насправді не є аж таким фантастичним варіантом. Нарешті, ви натякнули на причетність батька, цим остаточно заганяючи мене в глухий кут. Бо подібних натяків кримінальна поліція навіть не розглядатиме, ще й мені перепаде на горіхи. Відбивши подальшу охоту лізти в цю справу. І тут ви трошки перемудрили, Дано.

— Де саме?

Запитали хором — Дана й Магда. Вийшло, попри драматичність, кумедно, Шацький не стримав посмішки, яку швидко прибрав. Клим лишився серйозним.

— Мені дуже допомогла пані Шацька. Втім, це часто трапляється.

— Дуже перепрошую, але що такого важливого сказала моя фейгале? — поцікавився Шацький. — Хоч вона, направду, таки говорить мудрі речі.

— Агнешка Радомська нікого з себе не вдавала. Добра, погана, нестерпна, щедра, ескапічна, погано передбачувана — така, яка є. Її складно було з кимось переплутати за життя. Згодні, пані Магдо?

— Так, — кивнула та.

– І ось, почувши ці слова, я раптом згадав день, точніше — вечір, коли вперше вас побачив, Дано. Зі мною тоді була приятелька, театральна акторка, теж прихильниця стилю поведінки панни Агнелі. Навіть трохи намагалася наслідувати її. Так вона злякалася, побачивши вас. Бо на мить вирішила: Агнешка ожила. Ви не схожі зовні. Але на вас було її плаття, ви наслідували її манери, ви рухалися, як вона, говорили, як вона. Потім Бася, моя приятелька, обмовилася: на короткий час у темряві вас можна переплутати.

Клим знову прикипів до Дани поглядом.

— Ви були собою лише тут, в цій оселі. І ви собі дуже не подобалися. Вам кортіло в усьому стати подібною до Агнешки. Тому ви брали участь у всіх її ризикованих забавах, передусім — на віллі. Далі ви вже чули. Подивився на наше спілкування інакше. Запідозрив — ви водите мене колами. Тому під час нашої останньої зустрічі за вами стежила не лише Ружена Гошовська. Сюди, на Богданівку, вас провів, скажімо так, один майстер пхати носа в чужі справи. Йому дали таке доручення на моє прохання. Щойно я дізнався, де мешкає права рука панні Агнелі, та, яка вдає з себе даму з вищого світу й носить чуже вбрання, останні сумніви відпали. Ви вбили ту, кого наслідували в усьому. А тіло в салоні автомобіля — чергова театральна декорація. Нехай Агнешка помре серед свого багатства, біля власної вілли, на найзаможнішій вулиці Львова, у власній автівці. Мати яку — розкіш, доступна навіть не всякому заможному чоловікові. Пасок, як відомо, ви взяли в тому вашому клубі.