Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

— Чому?

«Хороше запитання», — подумав чоловік. І знову нічого не відповів. Він упивався відчуттям, що цього разу, під час цієї розмови всі козирі в нього.

— Я можу чимось допомогти? — озвалася Ліза.

«О, як ви заговорили».

— Дозвольте поцікавитися, а що змінилося? Ви перелякалися, що ця зараза доповзе до Америки?

— В учорашній бійні загинуло двадцять вісім американських громадян. Більшість із них застрелили еквадорські військові. Та питання не в тому, хто застрелив, а в тому, через що почали стрілянину. Мій бос учепився зубами мені в задницю та вимагає пояснити, що сталося в Ґуаякілі.

— А я тут до чого?

— Скажімо так: я готова вам повірити, але поки що не готова розповісти про все керівництву. Мені потрібні більш переконливі докази. А тому я хочу знати, що ви шукаєте. І справді хочу допомогти.

«Бляха-муха, — обурився Тимур. — Загинуло три десятки ваших співвітчизників. Яких ще вам треба доказів?»

— Я не потребую вашої допомоги, пані Торнтон, — відрубав українець. — Якщо хочете допомогти, знайдіть місце, звідки поширилася ця зараза, та зателефонуйте. От тоді й порозмовляємо, — і поклав слухавку.

Лаура та Ріно обступили його.

— Що хотіла? — спохмурнівши, запитала психіатр.

— Розпитувала про події в аеропорту. Просила надати докази того, що психоістота реальна.

— Чого раптом?

— Сьогодні вранці під терміналом загинуло двадцять вісім громадян США. Більшість розстріляли військові, та це неважливо — американці вимагають відповідей.

Лаура спохмурніла ще більше та похитала головою.

— Ти відмовив їй.

Тимур зиркнув на француженку, здивовано звівши брову:

— Думав, ти стрибатимеш від радощів.

Жінка підібгала губи та невиразно змахнула руками.