Розділ без назви (11)

Після того страшного вечора геть зниділа вона. Всього боялася — ночі, темряви, гавкоту собак, навіть голосного крику, а через пару літ і несподівано сказаного слова. Не раз вечорами і через рік, і навіть через десять, ввижалося їй, що хтось іде до хати. Тоді тулилася до нього, до бабці, до сестричок. А раз, вернувшись із поля, знайшов її, тремтячу, під столом.

Потім стала хапати падуча. Чорна хвороба. Билася тогді головою об що попало. Не помагали ні знахарі, ні дохтура.

Чого, як не дивно, не боялася — цвинтаря, могилок. Раз рано встала й сюди пішла.

— До мами йду, — казала всім, хто стрічався. — До мами хочу.

Оте — до мами хочу — не раз од неї чули.

Школу кинула й поступово ставала тихим лякливим звірям. Страшенно чистоту любила, не могла терпіти бруду, а долівку щодень мила — все їй здавалося, що кров там.

Боявся Яків, щоб із Ольгою щось не сталося — нє, міцнішою виявилася найменша дочка.

Менших за себе — Ольку і Артемка — Парасочка вельми любила. Маму їм заміняла.

Али чудна була. Чудна і... Така, мовби дві Параски у ній жило. Ци жила за когось.

Десь за років три до смерти сказала раптом — за столом якраз сиділи, Яків із зарібків у Сибірі вернувся:

— Тату, я хочу, щоб ви-те знайшли того лейтенанта. Знайшли і вбили.

— Де ж я його знайти можу? Я ж навіть фамілії його ни знаю. А як до того кагебе поткнуся...

— Отже, не любили маму, — сказала Парасочка і метнулася з-за столу.

Господи, ци ж він не любив Зосю!

А потім був... Нащо згадувати...

Та їхня розмова у кагибе...

Приступ... Лікарня...

Той чоловік... Слідоватєль...

А як вийшла з лікарні, то вже навесні завербувалася десь у східні області на буряки. Восени прислала письмо, що вийшла заміж. Та пожила недовго — до першого приступу. Чоловік відмовився — то вже потім сама розказала, як вернулася в положенні, грубою.

Була у Якова надія — може, коли родить, пройде та страшна хороба. Не пройшла. Дівчинка народилася. Параска неї Зосею назвала. Третя Зося теперка десь на Полтавщині вчителює, поїхала туди з Києва на прахтику, то й заміж вийшла. Двох внуків і їдного правнука має од найменшої Зосі Яків. Раз на років п’ять таки приїжджають.