Розділ «Післямова»

– Один-єдиний слід химери у денних реаліях.

– Я не забуду про виказану мені честь…

– Гаразд, припустимо. Але решта…

– Так – про решту! Чи Ваша милість помстилися своїм ворогам? Коли та в який спосіб? І що з ними сталося?

– Так-так, бачу, твоя допитливість не зменшилась анітрохи… Дивись, мій юний друже, як би ця якість колись не стала тобі на заваді!

– І все-таки, Ваша милосте?..

Великий Магістр пройшовся по кімнаті, всівся у крісло й мовив:

– Ну гаразд. Тому ворогу… «малому» ворогу, котрий вбив мою кохану та позбавив мене останньої надії на спокійне родинне життя, я помстився: його закатували на смерть, а його родину відправили у вигнання. Правителю країни, що завоювала мою батьківщину, я теж помстився: усі його нащадки померли, нікчемний рід урвався. Але моя країна, мій народ, з лона якого я вийшов, волі так і не побачили…

– Чому?

– Уяви, юний мій друже: я не знаю! – Великий Магістр знизав плечима. – Я теж, мабуть, накоїв помилок, і перебування мого народу в солодкому забутті поневолення… Можливо, то є моя провина, мені й покарання.

– Ваша милість надто справедливі… – почав було Пауль.

– Я далеко не святий, отже, не завжди бував і справедливим. Наприклад, я не певен, що заслання сім'ї мого «малого» ворога – це надто справедливо: адже я мусив поквитатися з ним, а не з його нащадками… Крім того, смерть нареченої лежить на моїй совісті такою ж мірою, як і на совісті мого «малого» ворога.

– І що ж далі?

– Правителька, що прийшла до влади після винищення роду володаря, котрий загарбав мою рідну землю, так і не побажала дати волю останній. Правителька вчинила несправедливо, юний мій друже, тому зараз її нащадок нищить все надбання власної матері, до якого тільки може дотягнутись. Отже, її недбалість та невміння дотримуватись даної обіцянки без покарання також не лишились.

Але то не головне. Однією з країн, що так і не побажали допомогти моїй землі вибороти волю, є Франція. Ти пам'ятаєш, що сталося з тамтешньою королівською династією?

– Так… – Пауль здригнувся.

– Отже, тепер до влади у Франції прийшов Наполеон Бонапарт, який невдовзі стисне в кулаці горлянку всієї Європи. Насамкінець він вдарить по країні, що загарбала мою рідну землю. І тоді, можливо, саме Бонапарт визволить її…[40]

– Ваша милість впевнені в тому?

– Впевненість у словах правителів – це все одно, що впевненість у незмінності вранішнього вітерця. Отак, юний мій друже! Хоча…

Великий Магістр розстебнув верхні ґудзики сорочки, витягнув звідти на мить вкритий масонською символікою перстень на тонесенькому золотому ланцюжку, потім сховав персня й мовив: