Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

Стрибог обійняв її. Відчув, як отой клубок, що пекучим жужмом застряг у грудях, тільки-но він усвідомив, що накоїв, почав розкручуватися:

— Доню, то ще не пізно все виправити? Ти так вважаєш? Але як?

— Мусить бути якийсь вихід, батьку. Вихід завжди є. Це випробування для всіх. Для тих, хто робив помилки, і для тих, хто лишався байдужим. Сидіти й оплакувати свою долю — це не для мене. Так не годиться.

Стрибог кивнув, погоджуючись:

— Хаос хоче захопити Біловоддя. Зараз усі безсмертні — і світлі, і темні — об’єднаються, аби стримувати його. Хоча сили не рівні. Та я впевнений, що всі відповіді на запитання можна знайти в Біловодді. Ось я що надумав. Ти маєш потрапити до Біловоддя. Когось іншого цей світ не впустить. Чисті наміри та чисте серце — це не так і мало для того, щоб бути почутим. Треба діяти. Ще не пізно.

Мальва розгублено дивилася на Стрибога. Що він верзе? Вона втомлена, вона щойно ледве вирвалася з лабетів сірих. Вона втратила Птаху, вона маленька, недосвідчена дівчинка. Комаша… Вона може тільки допомагати, але самостійно боротися?..

Стрибог прочитав це у її очах. Відкрив її долоню, на якій лежала Остапова мушля.

— Це мушля зі світу Сонячної Мушлі, яку подарував мені Остап, — промовила Мальва. — Він упевнений, що вона має мене вберегти. І таки майже вберегла.

— Ти і справді любиш цього хлопця? — допитувався Стрибог, уважно роздивляючись мушлю на долоні доньки.

— Люблю, — не роздумуючи відповіла Мальва. — Ця мушля — єдине, що залишила по собі Остапова матінка. Її знайшла Птаха в пелюшках малого Остапа. Ти повинен це пам’ятати, батьку.

Батько мовчав, продовжуючи дивитися на мушлю. Заговорив:

— Так, я пам’ятаю. Але ця мушля, дочко, з Біловоддя. Вона належала Зорині, останньому із великих правителів світу Сонячної Мушлі. І передавалася від правителя до правителя спочатку як оберіг, а потім як символ влади. За легендою, саме з неї постав світ Сонячної Мушлі. Мати Земун купалася у водах Біловоддя, і оця мушля заплуталася у її розкішному довгому волоссі. Сварог знайшов цю мушлю, коли розчісував коси коханої, і вдихнув у неї життя. Та й подарував сю мушлю порожньому світу, у якому поки нічого не було…

— Це та сама мушля, так? А звідки ти знаєш напевне, батьку?

— Зазирни всередину.

Мальва зазирнула. Всередині мушлі виднівся малесенький знак:

— Солард — символ Родючості великої Праматері, що одержує Світло, Тепло та Любов від Творця. Символ процвітання землі предків. Символ Вогню, який дарує достаток нащадкам, на славу світлих богів, — промовила наче на іспиті.

— Так, солард. Я одразу впізнав цю мушлю, щойно побачив знак усередині. Зараз я впевнений, що непросто так вона потрапила у твої руки. І треба ж такому статися, сам сірий брат її нам віддав. Не здогадуючись, що робить. Тому це ще не кінець, дочко. Тепер точно не кінець. — Стрибог дивився на Мальву. Був серйозним та зосередженим. — Зараз я мав би оплакувати смерть Птахи і вбити себе. Я заслужив на смерть і зроблю це. Але моя смерть не має бути безглуздою.

Стрибог помітив, що Мальва збирається щось сказати, тому підняв свій вказівний палець до уст, даючи зрозуміти, що він не договорив.

— Ти мусиш потрапити до Біловоддя. Варганом скористатися ми не можемо, бо ніколи не були в Біловодді. Тому слід скористатися брамою та мушлею. Мушля з Біловоддя, як кляч до дверей. Найближча брама — темна. Та вона напівдіюча, бо пошкоджена магією сірих. Магією вмирання. Можна пошукати вцілілу в інших світах. Та на це потрібен час, а його не має. Тож темні ворота тебе випустять лише після того, як… Магія вмирання потребує добровільної пожертви. А що це таке, очевидно, здогадуєшся? Це життя. Я зніму свій Перемінник, і це буде гідна пожертва. Ворота тебе випустять, а Біловоддя прийме. Мушля, чисті помисли, чисте серце, Мальво. І Біловоддя — твоє.