Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

— Он стільки зла од нього! І хутір наш згорів, і дід із бабою пропали…

— Не балакай дарма! Дід із бабою зараз в Ирі господньому, де немає ні смутку, ні горя. А хутір поплентачі Триглавові спалили, а не сила Дажбожа… — Козуб зиркнув у вікно. — Ото, забалакалися ми… вже й сонце ген-ген підбилося! А нам ще ж на ярмарок.

— А нащо? — питає Івась.

Характерник підвівся й надів шапку.

— В тебе сідло та гнуздечка є?

— Ні.

— То купимо… бо чую, небавом доведеться нам у дорогу рушати!

— А великий тут ярмарок?

— О, — каже характерник, — сьогодні ярмарок роковий… з усіх зимівників козаки з'їжджаються! Навіть татаре крам свій привозять.

От вийшли вони надвір, й Івась аж завмер од захвату, спинившись біля порога. Високо на кручі стояла характерникова хата, приліпившись під самісіньким валом січового середмістя. Видно було звідси ген-ген удалечінь: і могутній Дніпро з його рукавами, островами та плавнями коло берегів, де слався сизий туман, і Великий Луг на лівому боці ріки, що ще прозивався руським берегом, і бурі степи з високими могилами, де сходило у досвітній імлі бліде весняне сонце.

— Бач, — каже йому характерник, — яка краса… все це вольності запорозькі! Та тільки й на них роззявляють рота кляті ляхи з недоляшками…

Озирнувся Івась по обійстю та й бачить, що двір і геть невеликий, бо стоїть хата немов на припічку, зате обгороджений тином, а кругом дереза росте і всякі чагарі. В діл в'ється стежина, і трохи нижче, під кручею, нуртує дзвонкова криниця, обкладена плисковатим річковим камінням.

— А хати не замикаєш? — питається Івась, коли вони попростували униз.

Козуб засміявся.

— А нащо її замикати? На Січі злодіїв нема… та й ліпше од будь-якого замка стереже її Дажбожий знак! Ондо, поглянь.

Озирнувся Івась і бачить: на дверях змальоване колесо, а в ньому сім шпиць із загнутими кінцями.

— Таке і в нашій хаті було, — каже він, — тільки на сволоку випалене!

— Твій дід січовий козак був, то знав запорозькі обереги, — каже на те Козуб. — Недарма й хутір ваш так довго стояв!

Пірнула стежка у дерезу та й під горою вивела їх у січове передмістя.

— Ох і ярмарок цього року! — здивувався Козуб. — їй-бо, ще не бачив такого!