Розділ «Монетка на щастя»

На жаль, грошей однак не вистачало. Довелося докласти інші, призначені для купівлі чергових таблеток від серця. Все одно напад уже сьогодні був, якщо ж Борис Павлович пережив його, то й інші переживе; гірше вже навряд чи буде, він відчуває.

П'ю з'явився непомітно — це, до речі, він теж дуже добре вмів. Ось хвилину тому його ще й близько не було, а тепер стоїть поруч, очима вп'явся тобі у спину, оцінює. Він завжди й усіх оцінює, сховавшись за своїми круглими затемненими окулярами.

— Вітаю, шановні, — голос у П'ю вкрадливий, сірий, але самовпевнений.

— Привіт! — легковажно змахнув рукою Китайкін.

Пугачин кивнув мовчки, він зайнятий клієнтом.

— День добрий, — Борис Павлович намагається не виказувати свого хвилювання. — Що новенького?

П'ю, ясна річ, пам'ятає про домовленість, але робить вигляд, що не розуміє, про що йдеться.

— Та так, — спроквола промовляє, витончуючи в хижій посмішці бліді губи. — Дещо є.

— Здається, ми про щось домовлялися.

— Про Владислава Опольського? Так-так, пам'ятаю.

— Принесли?

— Аякже. Зараз, — він видобув із внутрішньої кишені свого твідового піджака довгий тонкий альбомець. Компактний, на кожній сторінці всього по дві кишені для монет. І, звичайно ж, там не якісь дешеві екземпляри.

Короткими масивними пальцями з майже до пня обстриженими нігтями він спритно витягає потрібний кругляк і крутить, показуючи Борисові Павловичу.

— А не підробка? — цікавиться Китайкін. Це питання вже тиждень мучило Бориса Павловича, але виголосити його міг, мабуть, лише «негальмований» Китайкін.

Сліпий П'ю не образився і навіть вигляду не подав, він тільки знизує плечима:

— Моя репутація, шановний, коштує дорожче за цю монету. Набагато дорожче. Та й ви — не випадкові покупці, мені немає сенсу вас обдурювати.

Борис Павлович дістав і простягує гроші. П'ю на мить затримує руку з товаром:

— До речі, шановний, ви не думали про обмін? Замість частини суми я міг би… Я вам пропонував уже колись… Ні? Ну, що ж, як знаєте.

І П'ю урочисто вручає покупцеві товар.

Потім вони втрьох про щось говорили, але Борис Павлович цього не запам'ятав. Йому шалено хотілося відійти подалі від усіх і як слід роздивитися півгріш, відчути подушечками пальців усі рельєфності чеканки, вдивитися до болю в очах у леґенду монети, спробувати розібрати, що там написано…